Про район

Ковель

Ко́вель – місто обласного значення у Волинській області, райцентр Ковельського району, займає площу в 4,7 тисяч гектарів (0,2 % території Волині). Кількість населення – 69 350 (станом на 1 вересня 2016 р.). У місті – 210 вулиць протяжністю 164 км.

Ковель є одним із найбільших залізничних вузлів Західної України, має вагоме стратегічне значення для держави, з’єднуючи її з багатьма європейськими країнами. Місто розташоване за 70 км від обласного центру – Луцька, за 65 км – від автопереходу Ягодин-Дорогуськ та за 69 км – від автопереходу «Доманове». У 2008 та 2011 роках Ковель перемагав у Всеукраїнському конкурсі «Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку» серед міст з населенням до 100 тисяч мешканців.


 

Ковель – одне з найдавніших міст Волині. Археологічними розкопками доведено існування тут поселення мідно-кам’яної доби (середина III тисячоліття до нашої ери). Відомий історик, музеолог, археолог, етнограф Олександр Цинкаловський, досліджуючи перші поселення на Волині, підкреслював, що на місці, де постав Ковель, було виявлено багато камінного знаряддя, а також бронзових наконечників списів, римських монет. В «старому місті» було знайдено декілька видовбаних колод-трун, в яких лежали кістяки, а на високому березі знайшлася кераміка з ХІІ-ХІV століття.

На середньовічному гербі Ковеля поряд з іншою геральдичною атрибутикою – контури веж замку і підкови – давнього символу щастя і достатку. Вчені-історики твердять, що Ковель знаходився під захистом укріпленого замку з кількома воротами та вежами, який, вірогідно, був розташований на острові, оточеному річкою Турією та її притоками. За переказами, замок був знищений пожежею. Вцілілі від вогню ворота з вежею, як останній свідок ковельського замку, простояли до 1805 року і були зруйновані за наказом російського генерала, графа Сергія Каменського.

24 грудня 1518 року у Бересті, своєю грамотою польський король Сигізмунд І дозволив князю Василю Сангушку утворити з села Ковле місто з наданням йому магдебурзького права. Він також дозволив улаштовувати тут дві ярмарки щороку – на свято Воздвиження Хреста Господня та на четвертий день Різдва Христова.

У 1536 році Ковель перейшов до королеви Бони – дружини Сигізмунда І. На той час місто мало уже багато населення. Тут було відкрито митну комору, про що свідчить грамота: «Усі купці, котрі зі Солею з Дрогобича ідуть, ніде більше не платити мита, тільки у Володимирі і в Ковлі». У 1543 році королева Бона виміняла Ковельську волость з прилеглими селами у Василя Сангушка, взамін на поселення Смоляни, Обольце, Горволь. Ковель переходить в управління королівських старост, які турбувались про благоустрій міста і волості, розпоряджалися прибутками, чинили суд і розправу над шляхтою та селянами.

4 червня 1564 р. місто перейшло до Андрія Курбського – князя-віткача із Московії. За згоду служити Польський короні, король щедро нагородив його, подарувавши Ковель, Вижву, Миляновичі та 28 прилеглих до них волинських сіл, з вимогою, що той має дотримуватися литовського статусу і місцевих законів, не порушувати прав ковельських міщан. Курбський іменував себе князем Ковельським, на грамотах підписувався «Княжа на Ковлю». Коли він помер, його тіло було поховано в церкві святого Миколая в приміському селі Вербка. Після проведених у 1848 р. археологічних досліджень членами Київської Археологічної Комісії не було знайдено ні кісток, ні труни Курбського.


 

Події визвольної війни українського народу, яку очолив Богдан Хмельницький, 1648-1654 рр. не обминули і Ковеля. На Ковельщині та сусідніх землях діяло кілька селянських повстанських загонів. У 1652-1653 рр. під Ковелем стояв добре озброєний гарнізон війська польського, яке очолював гетьман Станіслав Потоцький.


 

У 1795 році вся західна Волинь, а з нею і Ковель під час третього поділу Польщі відходять до Російської імперії. Місто було оголошено «уездным городом Волынской губернии» і стало центром Ковельського повіту. Число населення міста з року в рік зменшується.

Бурхливий економічний розвиток міста припадає на другу половину XIX століття, чому сприяло спорудження залізниці. Перша залізнична гілка була побудована у 1850-60-х роках і з’єднала Київ-Ковель-Брест, у 1873 році – прокладено залізницю через Сарни-Рівне-Здолбунів-Ковель-Брест, у 1877 р. – побудовано гілку Ковель-Холм. Розвивається промисловість, в декілька разів зростає населення (у 1863 р. – 3 646 жителів, у 1897 р. – 15 116 чоловік). Ковель стає залізничним центром волинського Полісся, третім за значимістю містом у Волинській губернії після Житомира та Рівного.


 

У 1907 р. споруджено новий залізничний вокзал за проектом відомого архітектора Олександра Вербицького. Будуються кількаповерхові будинки. Деякі з них і досі збереглись у центрі міста.

У роки австрійсько-німецької окупації у Ковелі діяв комісаріат на чолі з відомим громадсько-політичним діячем Дмитром Вітовським. Комісаріат займався вербуванням добровольців у легіони українських січових стрільців, які воювали у складі австро-угорської армії. Вітовський створив свою систему шкільництва, керуючись власним досвідом, набутим перед війною у громадській праці серед селян, сприяв відкриттю на Ковельщині народних шкіл, організовував курси для неграмотних.

Після укладення Ризького миру в 1921 році Ковель майже два десятиріччя перебував під владою Польщі. За переписом того року, в місті було близько 21 тисячі жителів, основна частина яких займалася ремеслами, торгівлею, сільським господарством, працювала на залізничному вузлі.

У 1939 році єврейське населення Ковеля становило близько 50 % населення – 17 тисяч осіб. Невдовзі після приєднання Західної України до Радянського Союзу у вересні 1939 році в Ковелі припинилася всяке організоване єврейське громадське життя. Почалися політичні репресії. У віддалені регіони радянської імперії масово виселяли поляків, українців, євреїв.


 

29 червня 1941 року місто було окуповане частинами німецької армії. У перші дні окупації було знищено близько тисячі євреїв. За розпорядженням окупаційної влади створений юденрат з 12 осіб. 21 травня 1942 року було створено два гетто: одне для працездатних і членів їх сімей (близько 8 тисяч осіб), а друге – для всіх інших євреїв, куди було поміщено до 6 тисяч осіб. У травні 1942 року за допомогою двох представників єврейського підпілля, які прибули з Варшави, в гетто була створена група опору. З 2 по 4 липня 1942 року всі мешканці з другого гетто були вивезені за межі міста і знищені. 19 серпня 1942 року окупаційна влада почала знищення першого гетто. Останні мешканці гетто були знищені 6 жовтня 1942 року. Найбільше поховання розстріляних євреїв – у кар’єрі біля приміського села Бахів, де нині знаходиться меморіальний комплекс.

6 липня 1944 року радянські війська знову зайняли Ковель. За чотири роки окупації гітлерівці знищили у місті (за офіційними даними) 35 тисяч мирних жителів та військовополонених. Під час кількамісячної битви за місто тут було зруйновано три тисячі будинків з чотирьох тисяч.

Ковельчани беруться за відбудову міста. Завдяки їх самовідданій праці в короткі строки відновила роботу залізниця, стали до ладу переробні підприємства, відбудовано житло, об’єкти соціально-культурної сфери. Слави міста-красеня із високим рівнем економічного та соціально-культурного розвитку Ковель набув у другій половині минулого століття.


 

Ковельчани споруджують завод «Ковельсільмаш», м’ясокомбінат, молокозавод, хлібзавод, заводи продтоварів, меблевий комбінат, швейну фабрику, житло, будинки культури, кінотеатри і т.п.


 

У 2001 році реконструйовано залізничний вокзал, проведена електрифікація залізничного вузла та дільниці колії сполученням Ковель-Ківерці.


 

Історія Ковеля – надзвичайно багатогранна, її торкнулася литовсько-руське управління і панування Речі Посполитої, царсько-російська колонізація і австро-угорське управління, сталінська диктатура і гітлерівська окупація, комуністично-радянська система і становлення незалежності України. Були злети і падіння, але завжди місто залишалося самобутнім, у своїй неповторній красі, зі своїми звичаями, традиціями, культурою.


 


 

Ковельщину відвідували й тут творили Тарас Шевченко (відома подорож Кобзаря на Волинь і перебування в Ковелі у 1846 р.), Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Михайло Драгоманов. Саме тут матеріалізувались у слові Лесі Українки одвічні мрії українського народу про волю. Її батько тривалий час працював у Ковелі. Сім’я Косачів мешкала в приміському селі Колодяжному.

У Ковелі здобув початкову освіту етнограф із світовим іменем Олександр Цинкаловський. У 1898 році у повітовій лікарні працює лікарем Модест Левицький, згодом відомий письменник, композитор і культурний діяч. У 1901-1904 роках у міському двокласному училищі викладає курс малювання і креслення самобутній волинський художник Андроник Лазарчук, який народився у селі Уховецьк Ковельського повіту. У Ковелі тривалий час працював та мешкав Самійло Підгірський, уродженець сусіднього села Любитів, депутат двох скликань Української Центральної Ради та двох скликань Сейму Другої Речі Посполитої.


 


 

У Ковелі народилися:

Анатолій (Грисюк) (1880-1938) – священномученик, митрополит Одеський і Херсонський, репресований, помер у табірній лікарні на Півночі, прославлений у лику святих РПЦ у 2000 році.

Ауербах Майер (Auerbach Meir) (1815-1878) – президент єврейського суду в польському місті Коло (Koło), автор книги «Слова Мудрости» («Words of Wisdom»), емігрував до Палестини, де був призначений першим ашкеназі головного рабина Єрусалима, очолював польський кагал.

Ашкіназі Мойсей Йонович (1898 – після 1968, Львів) – художник, архітектор.

Бабініч Вальдемар (пол. Babinicz Waldemar) (1902-1969) – польський письменник і педагог.

Баховець Олександр Силович (нар. 1928) – політичний в’язень, керівник молодіжної підпільної організації «Соколи», яка діяла у Ковелі в 1944-46 рр., засуджений на 15 років каторжних робіт, автор книг «Колима» (2007), «Мисливці за сонцем», поетичної збірки «Коло Скіфії», нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, проживає у м. Черкаси.

Березницька Людмила Іванівна (нар. 1957) – український мистецтвознавець, культуролог, арт-критик, куратор та колекціонер, член Національної спілки художників України, кандидат філософських наук.

Важинські Міхал (пол. Waszynski Michal) (1904-1965) – польський кінорежисер, редактор і сценарист.

Вельма Микола Григорович (нар. 1948) – заслужений журналіст України, редактор міськрайонної газети «Вісті Ковельщини», удостоєний звання лауреата обласної журналістської премії імені Полікарпа Шафети (2001) – найвищого у журналістських колах Волині, переможець обласних та Всеукраїнських конкурсів газетярів, автор багатьох краєзнавчих книг і путівників про Ковель.

Войтюк Аркадій Аркадійович (нар. 1989) – український співак, півфіналіст шоу «Ікс-Фактор», учасник команди КВН «V.I.P.».

Гавришук Олександр Миколайович (нар. 1987) – український військовий, командир батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни. Захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України, проявив особисту мужність і високий професіоналізм. Нагороджений орденом Данила Галицького та відзнакою Національної гвардії України «За доблесну службу».

Головницький Олександр Георгійович (нар. 1975) – український спортсмен, легкоатлет спортивного клубу міліції «Волинь», зайняв перше місце на чемпіонаті Європи з марафонського бігу серед поліцейських у складі чоловічої збірної команди України, учасник Дрезденського, Нью-Йоркського, Бермудського, Берлінського марафонів, майстер спорту міжнародного класу.

Городецькі Ришард (пол. Horodecki Ryszard) (нар. 1943) – польський фізик в галузі теоретичної фізики і квантових обчислень.

Деймек Казимир (пол. Dejmek Kazimierz) (1924-2002) – польський режисер театру і актор, міністр культури і мистецтв Республіки Польща, посол Сейму 2-ї каденції.

Дембіч Анджей (пол. Dembicz Andrzej) (1939-2009) – польський професор-латиноамериканіст, понад 40 років відпрацював у Варшавському університеті, засновник і директор Центру латиноамериканських досліджень.

Жерш Роман Валерійович (нар. 1985) – український футболіст, виступав за збірну України U-17, команди «Волинь», «Закарпаття» та ін.

Завіжа Януш (пол. Zawisza Janusz) (1916-1987) – польський іхтіолог, професор, багаторічний керівник кафедри іхтіології інституту внутрішнього рибальства в Ольштині.

Запрудер Абрахам (англ. Abraham Zapruder) (1905-1970) – американський бізнесмен, виробник жіночого одягу, автор «Фільму Запрудера» — 26-секундного відео, на якому зняте вбивство Джона Кеннеді у 1963 році.

Зафрен Меер Ісаакович (1825-1909) — російський фабрикант, громадський діяч, перший рабин російського міста Тула і Тульської губернії.

Захарченко Наталія Йосипівна – українська співачка (сопрано), заслужена артистка УРСР (1940).

Здржалік Йоланта (Zdrzalik Jolanta) (1938-2004) – польська художниця.

Зибенко-Пирогова Наталія Миколаївна (1903—1995) – українська письменниця (літературний псевдонім Наталя Яхненко), авторка новел та спогадів, донька ковельського лікаря і міського голови Миколи Пирогова.

Ієрофей (Лобачевський) (1783-1871) – український церковний діяч, викладач, єпископ Острозький, вікарій Волинський, архімандрит Дерманського Свято-Троїцького монастиря.

Киян Володимир Петрович (1981-2015) – український військовий, капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України, трагічно загинув 3 вересня 2015 р. в районі Луганської ТЕС, яка знаходиться на околиці міста Щастя і розташована на березі річки Сіверський Донець. Герой підірвався на «розтяжці» прикривши своїм тілом товариша і врятувавши таким чином життя йому і ще 4 бійцям. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Коб Тетяна Володимирівна (нар. 1987) – українська спортсменка (бокс), чемпіонка Європи (2009), бронзова призерка чемпіонату світу (2010), заслужений майстер спорту України.

Коженкова Анастасія Миколаївна (нар. 1986) – українська спортсменка, веслувальниця (академічне веслування), олімпійська чемпіонка (2012), чемпіонка світу та Європи, заслужений майстер спорту України.

Кондратович Євген Михайлович (1937-2010) – український спортсмен, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, Відмінник народної освіти України, нагороджений медалями «Ветеран праці» та «За трудову доблесть».

Корабльова Надія Степанівна (нар. 1948) – український науковець, доктор філософських наук, професор, має 2 монографії (одна в співавторстві) і підручник (у співавторстві).

Короткевич Олександр Михайлович (нар. 1885 – ?) – радянський геолог. Освіта вища. Проживав на руднику Радянський Північно-Єнісейського району Красноярського краю. Головний інженер Північно-Єнісейського головного копальневого управління «Союззолото». Заарештований 15 лютого 1929 р. по обвинуваченню за статтями 58-7, 58-11 Кримінального кодексу РРФСР. Засуджений 27 травня 1929 р. колегією ОДПУ на 10 років виправно-трудових таборів. Реабілітований 5 листопада 1997 р. прокуратурою Красноярського краю Російської Федерації.

Курса Криштоф (пол. Kursa Krzysztof) (1941-1990) – польський актор театру і кіно.

Ламбах Богуслав (пол. Lambach Boguslaw) (1925-1988) – польський кінематографіст. У 1944 р. був фотокореспондентом Війська Польського, у 1946-1949 рр. – оператором польської кінохроніки, пізніше – телевізійних серіалів.

Лев (Кишка) (1663, за іншими даними 1668-1728) – митрополит Київський і Галицький греко-католицької (уніатської) Церкви, навчався у Римі, ініціатор та організатор Замойського Синоду у 1720 р. у Замості, залишив після себе кілька теологічних творів.

Луцкевич Марко Омелянович (1882-1940) – український громадський діяч, посол до Польського Сейму (1922 р.), активний член Української селянської робітничої партії, письменник і журналіст, змушений був емігрувати до СРСР, де був репресований, загинув у харківській тюрмі.

Макарук Людмила Йосипівна (нар. 1945) – український педагог-математик, заслужений учитель Української РСР, Відмінник освіти України.

Мацюк Віктор Миколайович (нар. 1975) – український футболіст, нападник. Виступав за хмельницьке «Поділля», луцьку «Волинь», донецький «Шахтар». По закінченні кар’єри футболіста – футбольний тренер.

Міяковський Володимир Варламович (1888-1972) – український вчений, професор, історик, літератор, організатор Української Вільної Академії Наук (УВАН) на чужині та музею-архіву при ній, яким завідував до самої смерті, разом з В.Дорошенком редагував «Українські бібліотечні вісті», помер у Нью-Йорку.

Мостика Віктор Валентинович (нар. 1995) – український співак, переможець Всеукраїнського конкурсу вокалістів «Країна зірок» в Артеку (2006 р.), лауреат багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів, визнаний «Людиною року Волинського краю – 2006» в номінації «Юний талант», отримав Президентську нагороду «Зірка України. Феномен року», медаль «Діамантовий голос України», співачка Ніна Матвієнко сказала про нього: «Тепер в Україні є свій Робертіно».

Новичевський Андрій Степанович (дата народження і смерті – невідомі) – український військовий, учасник Першої світової війни, підполковник, помічник командира 166-го Рівненського піхотного полку, нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, з 14 грудня 1918 року – начальник управління комендатури Києва військ Директорії, старшина Дієвої армії УНР.

Остапчук Юлія Анатоліївна (нар. 1989) – українська спортсменка (вільна боротьба), чемпіонка світу та триразова чемпіонка Європи серед юніорів, 5-й лауреат чемпіонату світу та чемпіонату Європи (2007 р.) серед жінок, бронзова призерка Чемпіонату Європи серед жінок (2010 р.), учасниця ХІХ та ХХХ літніх Олімпійських ігор у Пекіні та Лондоні, майстер спорту міжнародного класу.

Педик Леонід Анатолійович (нар. 1950) – український спортсмен, заслужений тренер України, майстер спорту СРСР із самбо, дзюдо, греко-римської та вільної боротьби, суддя національної категорії.

Перлстейн Ізраїль (Perlstein Israel) (1897-1975) – протягом 30-40-х рр. XX ст. відігравав значну роль у комплектуванні Бібліотеки конгресу США матеріалами з кирилицею. З Ковеля сім’я переїхала до Варшави, звідки слідом до братами емігрував у 1922 р. до США.

Полонський Борис Леонідович (1901-1971) – український радянський хірург-уролог, доктор медичних наук, професор.

Проживальський Олег Петрович (нар. 1949) – заслужений працівник сфери послуг України, почесний зв’язківець України, міністр зв’язку України (1992-1995).

Рахвальський Евгеніуш (Rachwalski Eugeniusz) (нар. 1924) – польський краєзнавець, автор і співавтор краєзнавчих нарисів, історичних монографій, книг, в тому числі путівника «Ковель» (2005 р.), був харцером, солдатом 27-ї піхотної дивізії Армії Крайової, нагороджений Партизанським хрестом, Хрестом хоробрих, Хрестом Армії Крайової і Кавалерським Хрестом відродження Польщі.

Свередюк Інна Петрівна (нар. 1977) – українська спортсменка-інвалід, на Всесвітніх спортивних іграх серед інвалідів у англійському місті Ноттінгем (2001 р.) здобула золоту медаль з пауерліфтингу, встановивши два світових рекорди.

Сємаш Єржи (Siemasz Jerzy Stanisław) (нар. 1939) – польський перекладач, письменник, композитор, викладач англійської мови. Він провів своє дитинство в окупованій Варшаві.

Сироцинський Костянтин Остапович (1902-1962) – український учений у галузі економіки та сільського господарства, професор Київського сільськогосподарського інституту.

Сорока Юрій Васильович (нар. 1958) – український кінознавець, редактор, сценарист, дослідник українського театру і кіно.

Стахнюк Ян (Stachniuk Jan) (1905-1963) – польський публіцист, ідеолог і засновник польської націоналістичної організації «Задруга» та однойменного журналу.

Степнієвські Маріан (Stępniewski Marian) (нар. 1935) – польський мінералог і геохімік, фахівець в галузі рентгенівської спектрометрії.

Сторчак Василь Валерійович (нар. 1965) – український футболіст, майстер спорту СРСР з футболу, здобув золоту медаль на спартакіаді народів Радянського Союзу (1986 р.), нагороджений двома золотими медалями на чемпіонаті Збройних сил СРСР, виступав у Вищій лізі чемпіонату СРСР за «Дніпро» (Дніпропетровськ).

Страшкевич Кіндрат Федорович (1815-1868) – український філолог, у 24 роки став професором Київського університету святого Володимира, де працював до дня смерті, викладав грецьку словесність, був поліглотом – крім рідної української, досконало знав російську, польську, чеську, латинську, грецьку, сербську, болгарську, новогрецьку, італійську, англійську, шведську мови.

Талашко Володимир Дмитрович (нар. 1946) – український актор та режисер, народний артист України (2002 р.), член Національної спілки кінематографістів України.

Тимофєєв Юрій Васильович (нар. 1949) – український спортсмен, заслужений працівник фізичної культури і спорту, заслужений тренер України, Відмінник народної освіти України, виступав за футбольну команду «Торпедо» (Луцьк), юнацьку збірну команду Радянського Союзу. Бронзовий призер спартакіади України (1991 р.).

Фікс Єфим Зісьович (нар. 1946) – депутат Верховної Ради України IV скликання від СДПУ(о), історик, викладач історії та суспільствознавства, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2003 р.).

Фрідман Міхал (Friedman Michał) (1913-2006) – польський вчитель та перекладач з івриту та ідиш, єврейського походження.

Цехош В’ячеслав (нар. 1981) – український спортсмен, майстер спорту міжнародного класу з веслування на байдарках і каное, переможець Кубка світу серед юніорів (Польща), з 2000 р. – член дорослої збірної команди України, срібний та бронзовий призер Кубка світу (Німеччина).

Шавловський Георгій Михайлович (1925-1996) – український вчений, професор, був одним з організаторів створення Львівського відділення Інституту біохімії ім. О.В.Палладіна АН УРСР, відділом якого він керував до кінця свого життя.

Шилік Анатолій Вікторович (1976-2014) – український військовий, капітан Збройних сил України, командир мінометної батареї 51-ї окремої механізованої бригади, учасник російсько-української війни. Захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України, трагічно загинув у ніч на 25 серпня 2014 року в бою за Іловайськ поблизу Кутейникового. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).


 

 

КОВЕЛЬСЬКИЙ РАЙОН 

Ковельський район – сільський район, один з 16 у Волинській області. Районним центром є місто Ковель, яке має статус міста обласного підпорядкування та не входить до складу району.

Ковельський район утворено у 1939 році. Населення – 40 443 осіб (станом на 1 квітня 2016 р.), площа 1 723 квадратних кілометрів. До складу входить 2 селища (Голоби, Люблинець) та 91 село.

З-поміж корисних копалин є поклади торфу, сапропелю, піску, глини, крейди, вапняку.


 

Район відноситься до басейну двох правих приток Прип’яті: Турії та Стоходу. Турія протікає в західній частині району, Стохід – в східній. Також районом протікають річечки Воронка та Рудка, що впадають в Турію.

В районі багато озер, зокрема Доротищенське, Кричевичське, Любитівське, Любче, Нечимне, Охотин, Повурське, Уховецьке та інші.

Територією району проходить низка важливих транспортних коридорів, серед них залізниця Ковель-Київ, автошляхи E85 та E373.


 

У районі знаходиться музей-садиба Лесі Українки (село Колодяжне), фонд якого становить 4127 експонатів, музей «Лісової пісні» в урочищі Нечимне та історико-краєзнавчий музей в селі Уховецьк. За 8 кілометрів на захід від села Скулин розташований ландшафтний заказник «Нечимне».


 

Під охороною держави перебувають 85 пам’яток історії та культури, з них: археології – 4, історії – 75, мистецтва – 6.

У мальовничому краї Ковельщини працювали і писали свої твори видатні поетеси Леся Українка та її матір Олена Пчілка. В родині Косачів у селі Колодяжному гостював Іван Франко.

Великий Кобзар Тарас Шевченко змалював у селі Вербка церкву.

У селищі Голоби у 20-30-х роках XX століття мешкала поетеса, політична діячка Галина Мневська (Галина Орлівна). Проживав письменник-гуморист Михайло Хижко (уродженець села Глинськ на Сумщині).

У селі Уховецьк народився і певний час проживав відомий український художник Андронік Лазарчук.

У Ковельській в’язниці в 20-х рр. ХХ століття томилася поетеса Ганна Жежко, авторка збірки «Троянди за ґратами».

У селі Любитів народився і, як вже вказувалося вище, тривалий час мешкав у Ковелі Самійло Підгірський, громадський діяч, депутат Української Центральної Ради та Польського Сейму.

У селі Велицьк народився Ісаєвич Дмитро Григорович – член УНР.

 

19/03/2024 Вівторок
19.03.2024
18.03.2024