Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Мала батьківщина Івахіва: дитячі світлини, мамині уроки і перші заробітки

11:55 24.01.2018
1956

Усі відомі люди, колись були простими школяриками, робили збитки, мріяли про щось неймовірне і топтали спориші від хати до хати у своєму селі.

Якою там стежкою йшов до школи нардеп і бізнесмен зі списку «Форбс» Степан Івахів? Чи не лишилося на якій парті вишкрябане «тут сидів я»? Куди ходив на танці? З ким грав у футбол? І яка вона, його рідна хата у рідній Андріївці?

Журналістка «Волинь24» відвідала рідне село Степана Івахіва.

НОМЕР ІВАХІВА МАЄТЕ? МАЮ. АЛЕ НЕ ДАМ…

В одному з давніх інтерв’ю газеті «День» Степан Івахів обмовився: щоб відповісти на запитання, хто він і ким є насправді, треба поїхати на Волинське Полісся. А ми вирішили – рушити трохи далі.

Андріївка – село на Львівщині (Буський район), звідки родом один із топових українських бізнесменів, співвласник і співзасновник групи компаній «Континіум». Десь тут, в Андріївці, образно кажучи, «закопана пуповина» Степана Івахіва. Тут він вчився заробляти і перші свої тоді ще копійки.

«Номер Івахіва в телефоні маєте?» – потрапивши в Андріївку, натхненно «штурмувала» несподіваними запитаннями односельчанина нардепа.

«Маю. Оце, щоб не збрехати, на Романа дзвонив, – сказав як відрізав чоловік. А за мить додав: – Але не дам…».

Журналіста з Волині у селі на Львівщині зустрічали щиро по-андріївськи. Я їм надокучливі запитання. Вони мені з посмішкою і з колоритним місцевим акцентом: «Та нащо будЕте мордували?».

Усе в долі Андріївки – банально по-українськи. То Мармузовичі. То Ферлеївка. То Андріївка... Але люди споконвіку були трударями. Колись село мало навіть власну печатку, на якій, крім образу покровителя Святого Миколая, були зображені вила, серп, граблі і коса.

«Раніше у нашій Андріївці всі тільки на церкву й зглядалися. Тільки в’їжджають в центр села, то голову наліво повертали. А тепер – то направо, то наліво», – розказують про село місцеві.

Наліво – справді храм. Добротний. Відремонтований. Столітній. Впирається банями у сіре січневе небо. Направо – школа. Колись, кажуть, була невеличкою хатою. З часом добудували споруду. А недавно і зовсім оновили: і фасад, і вікна, і дах, і бруківка, і спорткомплекс поза нею – таки справді привертають до себе увагу.


Мешканці – дуже набожні. Заходиш у клас старої школи, а там із задньої стіни «вперлася поглядом» в дошку навпроти шеренга портретів математиків, які тут висять мінімум років зо двадцять. А над дошкою – ікона.

Видно, дошкуляла ця набожність комусь дуже: бо по війні, у 60-х роках, більшовики знищили місцеву церкву Покрови Святої Богородиці («вижила» тільки сільська мурована святиня – храм Святого Миколая). Ще раніше, у 1946 році, село перезвали «у кращих традиціях СРСР» на честь директора МТС Андрєєва. Через що воно недавно втрапило у вир декомунізації і мусило відстоювати вже звичну назву Андріївка, постановивши, що вона увічнює Андрія Первозванного.

Утім, чи не кожен вам тут скаже: все що є у селі, нажили «при колгоспах», після краху яких багато що розгребли і розікрали. Поруч – потужний залізничний вузол, станція Красне і однойменне селище (до речі, батьківщина легендарного головнокомандувача УПА Василя Кука). Тому життя у Андріївці так чи інакше прив’язане до життя залізниці.


«ІВАНІВНО, ТВОЇ ХЛОПЦІ ТАМ ЗНОВУ КЛАС ПЕРЕВЕРТАЮТЬ»

Саме на залізниці працював і дід Степана Івахіва. У Андріївці досі чимало Івахівих.

«Та є їх трохи. Але то все родина!» – зазначає мама бізнесмена.

Марія Іванівна нині мешкає на Волині, але коли буває в Андріївці, не минає …школи. Вчителем математики вона відпрацювала в ній не один рік. Серед сьогоднішніх учителів – чимало її учнів.

«То правда, що Іванівна тут є?» – чути в коридорі.

За мить Іванівну вже обіймають на розпитують, як справи. Своя. Згадують, що була дуже вимогливою, «з характером», але пояснити матеріал вміла як ніхто інший.


Мама Степана Івахіва швидко знаходить той самий клас, де колись вчився її син. Прекрасно пам’ятає, що то був за клас, бо сама ж і була там класним керівником.

«Отут. Тільки тут парти тоді в чотири ряди стояли, а зараз у три. У їхньому класі було 33 учні й мало не одні хлопці! Шумливий такий клас був, хоч і вчительська – за стіною. Аби що, то все кажуть: «Маріє Іванівно, оце твої хлопці знов клас перевертають». А що я зроблю? Указку в руки, та й до хлопців. А вони - тікати. А я зразу парту під двері… Вони – через ту парту… То вони мені завжди це згадують», – сміється Марія Іванівна.

Той самий клас. Позаду на дошці хтось «вчив» геометрію. З вікна – рідний андріївський храм. Як усім дітям вчителів, Степану Івахіву, маючи маму-вчительку, в школі було вчитися аж ніяк не простіше, як хтось думає. До своїх завше – вимогливіший, підтверджує жінка.

«Він виріс у тій школі. З 4 років ходив зі мною на роботу, бо не було з ким лишити. Сестра пішла в перший клас – і я директорові так і сказала: «Я не маю, де діти його». Він просився, що буде тихо сидіти, аби тільки не садок. І доки вона на уроках, доти він сидів», – згадує.

Вчителі кажуть, учень був сумлінний.



«Кожних 5 років вони робили зустріч, на останню вже Івахів, по-моєму, не приїжджав. А так вони зустрічаються, спілкуються. Щоб хтось з того класу виїхав так аж дуже далеко, то такого нема. Там з ним є чотири хлопці. Всі якісь вони були добрі хлопці, й всі трудолюбиві. Не скажу, що всі стали знаменитостями, але принаймні добрими сім’янинами стали. Один тільки трохи спився. Потім якось на зустрічі Петрович каже: «Володю, давай поможу тобі полікуватися». А він потім: «Хм, Івахів хтів мене лікувати. Най ліпше дав би мені якісь гроші». А так нічого, всі сім’ями живуть гарно», – ділиться спогадами про вчорашніх учнів Марія Іванівна.


«ГУРБАМИ ЗБИРАЛИСЯ, БОДАЙ НА ТАКОМУ СТАДІОНІ ПОСИДІТИ»

Сьогодні в андріївській школі – 185 школярів. Це, запевняють педагоги, непогано як для Буського району. Директор закладу Павло Теодоровський найперше кличе на стадіон.

«Приїхали б до нас кілька років тому – чистенько, акуратно, але асфальт вибитий, дощ впав – і калябані...», – каже.

На стадіон треба йти «нормальною» доріжкою, зауважує Павло Теодоровський. Веде – бруківкою. Стадіон гріх стадіоном звати, бо це справді сучасний спорткомплекс. Відкривали буквально у жовтні як дарунок колишнього випускника Івахіва. За його дитинства позаду школи була дослідна ділянка, шкільний, словом, город.


«Тут була рілля, садили бурак, садили картоплю і всяке таке. Але ось – результат! - гордо показує директор на вичищений від снігу зелений майданчик зі штучним покриттям. – У нього нема того «я сказав» (це вже про Степана Івахіва, - авт.)). Він спочатку завше вислухає, подумає, чи це реально. А далі зрештою, якщо обіцяє, то робить. Сам дивувався: 15 жовтня відбулося відкриття, а наступного тижня були канікули, проте ніхто вдома не сидів. Тут було море людей: і діти, і не діти. Навіть за таким американським стилем: бодай тут, на стадіоні, посидіти. Гурбами збиралися. Це був такий ажіотаж! А що приємно: він і не впав. Оце не спеціально для вас тут сніг поприбирали. Бо ми ж не знали… Це все люди зорганізувалися, батьки. Мусимо тепер це все берегти».

Нинішній керівник навчального закладу – теж випускник тієї школи. Каже, на шість літ за Івахіва менший, але клас той пам’ятає як сьогодні.

«Весь клас ходив на вільну боротьбу. Був ще гурток з футболу... То є ті хлопаки, які всі поголовно були спортивні. Вони не пили, не курили. Постійно купи трималися. Між мною і ними різниця шість років. То вони мене у перший клас вели (у нас така традиція є, що восьмий клас першачків за руку в клас веде). Ото вони для мене були такими ідолами. Мій брат навчався в одному класі з Петровичем, я на них дивився, як на зразок», – зізнається Павло Теодоровський.


«А на дискотеки Івахів ходив?» – запитую, раз на те пішло.

«А шо він не хлоп? – сміється вчителька молодших класів Лілія Мигаль. – Тоді не в Андріївку ходили, а до Скнилова. І було таке, що як директор вскочить у клуб (бо чергували ввечері), то як миші всі з тих танців біжать».

«МОЖНА СКАЗАТИ, Я САМА ТУ ХАТУ СТАВИЛА»

Хоч палаців у Андріївці нема, але добротних осель вистачає.

Того дня з вулиць ще не зійшов перший серйозний грудневий сніг. Бічні дороги селяни вже встигли втрамбувати глибокими коліями. Кажуть, останнім часом у селі є попит навіть на старі хати. Через те, що Андріївка близько до залізниці, а звідти курсує електричка до Львова, чимало хто і звертає на неї увагу.

Де у селі хата Івахівих, вам покаже чи не кожен. Звичайний будинок. Виноград над ворітьми. Троянди домерзають під вікнами. Чисто й гарно. Для Марії Івахів ця оселя – особлива.



«Можна сказати, що я її сама й ставила, - констатує. - Колись трошки з зарплати ж відкладали. Бо думаю, далі тре діти вчити, а далі тре весілля посправляти... В тих дітей забавок навіть не було. Які там забавки?! Я думала про інше: хата, стайня, криниця, пивниця – всьо то треба було тут поставити. Й літню кухню теж».

І досить тільки глянути на цю жінку, як стає зрозуміло, хто в цьому домі був за старшого. Сказала – має так бути. Подумала – зробила.

Поки вона запрошувала до оселі, діставала з шафи старі родинні альбоми, мені згадалося все теж давнє інтерв’ю у газеті «День».

«Мама з дитинства навчила: у товаристві жінки ти повинен бути в піджаку», – розказував журналістці нардеп Степан Івахів.


... Для неї ж він просто Степан. Іноді, зважаючи на те, з ким спілкується, називає його «Петрович». В голосі - кремінь суворої вчительки математики. В очах – по-маминому, по-хатньому теплий вогник.

Розповідає, що її діти змалечку були самостійними і чемними. Мусила йти на роботу і вчителювати.

«Двох їх лишала. Вона в школу ходила в перший клас, а йому років чотири було. Тако вийду за школу. Гляну: хата не горить – значить все добре. Перейшли сюди, діти були малі, а хата ще не закінчена. Стала бики тримати. З дітьми січку різала. Колись за бика взяв п’ять-шість тисяч – то були гроші», – по-хазяйськи.


«ЧИСТО МАЄ ХАРАКТЕР ДІДА ІВАНА»

Саме в Андріївці Степан Івахів, нині бізнесмен зі списку «Форбс», заробив і перші свої гроші. Але їх …відібрала мама.

«Он в шостому класі отой бордюр, що від стежки, він робив сам. Коли тато був вдома, то з ним. А після обіду йшов на тік працювати. Десь із сьомого класу заявив: «Мамо, йду на будову». Ходив в будівельну бригаду. Ще пам’ятаю, хтів собі купити магнітофона, а нам треба було щось в хату, то я забрала тиї гроші. А потім схотів до музичної школи, і я мусіла купити баян. Ходив-ходив, а на того завклуба казали Муньо. Та й шось він там не ходив на той гурток. А мій мені: «Я раз пішов – Муні нема, другий раз пішов – Муні нема… Кидаю ту школу!». Так і покинув», – згадує.


У батьківській хаті в Андріївці – сімейні альбоми. Марія Іванівна розглядає чорно-білі світлини, сміється, коментує, приглядається…

«А це його випуск з 8-го класу. Колись в андріївській школі було багато дітей. Оце Ігор тут… І Степан мій, - зазначає, гортаючи знімки, на яких Степан Івахів разом із Ігорем Єремеєвим. - В інституті то. А то армія. В Чорнобилі був, а мені тільки потім сказав».

Каже, хотіла, щоб син вчився в Дублянах, а вийшло, що в Рівному. Що це вона йому нарадила здобувати фах будівельника. Що найбільше боялася, аби його не забрали в Афганістан, бо хлопці з їхнього села пішли».



Питаю, у кого ж син вдався. Вона ні на мить не вагається. В діда Івана, каже.

«Він робив на залізниці, був передовий робітник, завжди висів на дошці пошани. Чисто має характер діда Івана. Такий-во щирий», – додає.


***

Андріївка теж щира.

Тут можна почути і типове подільське бУли, а не волинське булИ, і калябані, і гурби, і хлоп, і бураки, і мусіла… Тут у кожному класі простої сільської школи – ікони в рушниках.

Тут щирі українці. І традиційно – «щербаті» дороги. Тільки тут тобі скажуть: «Нащо будЕте мордували?». Якщо вийде так, що якось когось занесе у це село.

Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.




































Коментарі

Гість

13:39 24.01.2018

Що за мода пішла про кожного казнокрада писати статті? Як Івахів заробив свій статок??? Якими стежками ходив?

Богдан

20:54 24.01.2018

джинса 146%. Починають мажоритарку засівати гречкою і вікнами, лол

Агроном

12:58 26.01.2018

Капуста сама виросла.

Односельчанин

07:49 31.01.2018

Для цієї падлюки і вила особливі з нержавійки

TheRoman

12:46 28.02.2018

І, що,ми, за люди такі, нас давлять, а ми за це дякуєм, дифірамби співаємо, тьфу!

18 червня
Вчора
16.06.2018
15.06.2018
14.06.2018
13.06.2018
Топ оголошення
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин