Що таке Європейський Союз?
1137 
Дехто й досі сприймає ЄС як щось далеке й бюрократичне. Але історії людей у Ковелі доводять: це зовсім не так.
Світлана ледь стримувала сльози, коли розповідала свою історію. Її чоловік служить у Збройних силах України, а вона сама виховує двох синів. Родина виїхала з Луганщини, жила у Дніпрі, два роки — у Польщі та Фінляндії. Зрештою вони вирішили повернутися додому, в Україну, і почати нове життя у Ковелі.
Вони втратили майже все. Та завдяки проєкту, який фінансує ЄС і втілює NEFCO, місто надало їм двокімнатну квартиру в будинку, де нині живуть понад 200 людей, які через війну також були змушені покинути свої домівки.
Там я познайомилася і з Катериною з Луганська, і з Валентиною з Покровська. Вони втратили свої домівки, але знайшли підтримку. Зі сльозами й усмішками ділилися своїми історіями та дякували місту, його мешканцям, меру й Європейському Союзу.
Ковель — лише за 60 кілометрів від кордону з ЄС. Далеко від фронту. Але війна тут відчувається в кожній розмові.
Вранці разом із віцепрезидентом ЄІБ Карлом Негаммером, міським головою Ігорем Чайкою та першою заступницею Міністра розвитку громад і територій Альоною Шкрум ми відкрили оновлений ліцей.
Збудований у 1989 році, він жодного разу не ремонтувався. Сьогодні тут навчаються 1086 дітей — у теплих, безпечних і сучасних класах. Директор зараз служить на фронті. А заступниця директора розповіла про випускників, які загинули, захищаючи Україну.
Ця реконструкція — не лише про енергоефективність. Вона про гідність. І про майбутнє.
Боляче усвідомлювати, що є українські діти, які ніколи не знали, що таке вчитися в мирі. Спочатку пандемія, тепер — війна.
У Ковелі я залишила по собі дерево. Посадила його на Алеї національних лідерів — серед імен тих, хто творив українську державність і боровся за її свободу.
Ось що таке Європейський Союз. Він у цих деревах, у цих домівках, у школах. У людях та їхніх історіях. Поруч — у кожному місті.