Розповіли, як у волинських селах відзначали Святвечір та Різдво
-
-
>
-
>
-
>
2349
Неможливо уявити різдвяні свята без традицій та звичаїв. Протягом багатьох століть український народ створював, оберігав та дотримувався їх. Більша частина звичаїв бере свій початок ще з дохристиянських часів, проте вони легко увійшли у життя наше життя. Найкраще знають та дотримуються традицій берегині сімейного затишку – наші бабусі, прабабусі. Саме вони розповідають нащадкам, як святкували різдвяні свята на Волині.
Різдвяні свята починались зі Святвечора, 6 січня. З самого ранку господарі бралися до праці. Господиня розпалювала багаття у печі та починала готувати дванадцяти пісних страв: смажити рибу, ліпити вареники, тушкувати капусту, варити узвар, готувати картоплю, гриби, кашу, голубці з грибами, тощо.
Найголовнішою стравою була «голодна» кутя. У Святвечір не можна сваритися, а навіть навпаки, потрібно просити вибачення і миритись з ворогами. Після заходу сонця уся родина збирається за столом. Господар вносить дідуха до хати – це символ врожаю. Цей сніп ставлять на покутті під образами. Після сходу першої зірки, уся родина, перехрестившись тричі, сідає вечеряти. По вечері починалися забави. Малі діти бігали біля ялинки, та залазили під стіл і там «квоктали», щоб на цей рік квочки сідали. Мати їм давала за це горішки, солодощі та дрібні гроші.
На Різдво кристове люди ворожили на майбутній рік співаючи колядки. Цими піснями вітали та бажали гарного року господарю та його родині, для дівчини бажали весілля, для парубка – щасливу мандрівку, щасливого улову для мисливця. На жаль, ці колядки практично не збереглися, лише деякі старожили можуть їх відтворити.
На перший погляд, ці дії та слова не мають ніякого значення у житті людини, проте вони об’єднують кожну людину у могутній народ та зігрівають душу такою рідною та живильною енергією.
Марія КАЛІВОШКО
