«Лісова пісня» потрібна народу… і не лише Ковельщини

Публікуємо лист українського прозаїка, поета, драматурга, публіциста, члена НСПУ Василя Трубая з приводу Міжнародного літературно-мистецького фестивалю «Лісова пісня», який відбувається на Волині.

Варто зауважити, що лист підписали і продовжують підписувати письменники, які були учасниками фестивалю. Зокрема, це голова НСПУ Михайло Сидоржевський, лауреатка премії ім. Лесі Українки Марія Людкевич (Львів), письменники Анна Багряна(Україна – Болгарія), Тетяна П'янкова (Івано-Франківщина), Артур Закордонець (Хмельницький), голова Закарпатської письменницької організації Василь Кузан, голова Тернопільської письменницької організації Олександр Смик, голова Рівненської письменницької організації Ірина Баковецька, літературознавець і критик, професор Познанського університету імені Адама Міцкевича Ярослав Поліщук.

Текст листа подаємо без змін.

Трапилася якось

в Інтернеті (краще її не було б: у газеті «Вісті Ковельщини», №39 від 27 вересня 2018 р.) вельми прикметна стаття Миколи Вельми про величне літературно-мистецький фестиваль «Лісова пісня», який проходив у перші вересневі дні 2018 року на Волині. Він зокрема пише: «Ми там не були, бо журналістів ніхто не запрошував, але інформацію про дійство в газеті розмістили». Дуже дивно, що поважний журналіст, який за своїми професійними обов’язками має бути на всіх заходах такого рівня,  чекав особистого запрошення. Вочевидь, ці рудименти совдепії ще й досі керують діями Миколи Вельми. Але ще дивніше те, що він, порушуючи святі правила журналістики («Пиши лише про те, що бачив на власні очі), взявся  паплюжити як саме дійство, так і його організаторів, бо вони, бачте, порушили традиції і свято, яке «починаючи з 2001-го року, кожного серпня у Дні пам'яті Лесі Українки відбувалося в урочищі Нечимне, перенесли на перші дні вересня. Мало того –почали його не з Ковельщини, а з Луцька, поступово переходячи на Ковельщину – в Колодяжне та Нечимне. «Стало прикро і гірко на душі, – пише Миола Вельма. – В першу чергу – за Василя Гея, Ніну Горик, інших волинських поетів-патріотів Волині і Ковельщини. Зрештою – за всю спільноту шанувальників таланту геніальної нашої землячки».

Дивні писання ваші, Миколо Вельма. І на яку ж це «мою думку», якщо Ви там не були і нічого того, що діялося, не бачили? Ви лише смачно переповіли у своєму опусі усі принади колишніх свят і закликали вернути, як було раніше, святкування днів Лесі Українки у Нечимне на серпень. Це що, ревність місцевих чиновників, у яких відібрали ініціативу і які замовили статтю М.Вельмі, чи просто недалекоглядність кореспондента містечкової преси, який не розуміє всього масштабу і величі Лесі Українки? Не гоже Вам і Вашим колегам приватизувати Лесю Українку і її «Лісову пісню». Геніальна поетеса – не Ваша, пане Миколо Вельма, і не районних чи обласних чиновників, і навіть не народу Ковельщини, а народу всієї України, всього світу. І не треба було Вам чіпати пам’ять прекрасного поета, покійного голови Волинської обласної організації НСПУ Василя Гея, який у 2001 році започаткував це свято у Нечимному. На той час це було актуально,  правильно й потрібно. Василь Гей поламав кригу – і відтоді ріка скресла. А за два десятки років вона стала повноводною і вже не може втриматися у берегах лише Ковельщини. Василь Гей був мудрою людиною і він зрозумів би, що сьогодні не варто замикатися лише на  урочищі Нечимному. Сьогодні треба думати про те, хто прийде шанувати Лесю Українку після нас, після тих, хто,  як пише пан Вельма, «завжди приїжджав у Нечимне возами, автомобілями, мотоциклами або йшов пішки».

У ці тривожні часи глобалізації, бездуховності, отупіння нації, знецінення всякої моралі, честі і совісті ім’я Лесі Українки з її ідеями справедливості, добра й любові треба нести юним – іти у дитячі садочки, школи, училища, університети, бо без цього сучасна молодь геть здичавіє від своїх гаджетів, телевізорів та Інтернету. Молоді люди мають чути Лесину «Лісову пісню» з вуст живих письменників, артистів, літературознавців.  Ось чому було перенесено святкування із серпня на вересень. У вересні, з початком навчального року, учасники фестивалю мають можливість не лише самі походити по Лесиних місцях, а й залучити до цього тих, хто прийде до Лесі, коли нас не буде. Виступи учасників фестивалю у школах, профтехучилищах, інститутах та університетах принесуть незміриму користь, порівняно з простими гуляннями, як було колись, читаннями самим собі віршів та влаштовуванням веселих заходів у лісі урочища Нечимного.

Але Микола Вельма, як і його однодумці, чомусь не розуміють цього і намагаються вернути свято на серпень. «Варто пам'ятати, що це свято по праву належить «народу» Ковельщини, – пише журналіст, чомусь узявши слово «народу» в лапки, – де корені творчості Лесі Українки, де виховувалися діти Косачів. Нам, літераторам, громадським активістам, владі, треба зробити все, щоб повернути святу, так би мовити, первинні зміст і форму, зберегти його дух. Якщо цього не зробимо – гріш нам ціна!»

Так і хочеться сказати: гріш вам буде ціна, якщо зробите це. Якщо заберете у дітей можливість спілкуватися з живими літераторами і митцями з усієї України і світу, якщо перетворите це величне свято у містечкові гуляння.

Миколі Вельми, бачте, «стало прикро і гірко на душі.. за всю спільноту шанувальників таланту геніальної нашої землячки». Він твердить: «Волею однієї чи кількох людей  з обласного центру у них забрали одне з найбільш улюблених і шанованих свят». Та схаменіться ж, пане Миколо! Ніхто ж те свято у вас не забирав. І не треба гірко плакати і побиватися за волинських поетів-патріотів, а тим паче за всю спільноту шанувальників геніальної Лесі Українки. Нехай вони самі скажуть своє слово. Нехай говорять письменники з усієї України та зарубіжні гості, які, на відміну від Вас, були на фестивалі «Лісова пісня» 2018 року.

А свято, підготовлене головою Волинської обласної спілки письменників України Ольгою Ляснюк разом з Волинською організацією НСПУ, було прекрасним. Шостого вересня до Луцька з’їхалися письменники та митці не лише з усієї України, а й гості з Польщі, Білорусі, Болгарії. Того ж дня відвідали обласний академічний театр ляльок, де переглянули п’єсу-феєрію «Лісова пісня» у неперевершеному виконанні артистів театру. Сьомого вересня чудові екскурсії Старим Луцьком, урочисте відкриття фестивалю біля пам’ятника Лесі Українки, далі учасники свята роз’їхалися по школах, училищах, університетах, щоб донести до юних читачів геніальну поезію Лесі та познайомити їх зі своєю творчістю. Які ж чудові й теплі були ті зустрічі, з якою увагою і цікавістю слухали юні волиняни виступи письменників, які несподівані питання задавали!  А пізно увечері у Палаці культури Луцька при вщерть заповненій залі пройшла творча зустріч літераторів із жителями міста.

Весь наступний день був присвячений Ковельщині: село Колодяжне, екскурсія музеєм, виступи письменників в обійсті Косачів, далі урочище Нечимне, Лесине озеро, стежки, якими ходили Мавка з Лукашем, читання поезій… І на завершення – Будинок культури в Колодяжному, тематична виставка, виступ місцевих фольклорних колективів.

Тим часом добродій Вельма пише: «Організатори знехтували те, що мало бути для народу. На мою думку, дійство, яке провели, не має найменшого стосунку до «Лісової пісні». Роззуйте очі, пане журналісте, приходьте на свято і дивіться. А потім пишіть. Проте, якщо Ви, і ті хто з Вами, хочуть провести містечкове свято у серпні в Нечимному, – проводьте, ніхто ж Вам не забороняє. От тільки чи приїдуть до вас гості з усієї України і Європи?

Ми ж будемо робити своє, і в 2019 році міжнародний фестиваль  «Лісова пісня» відбудеться знову ж таки у вересні. І почнеться він із Луцька. І перейде плавно до Ковельщини, і в Колодяжне, і до урочища Нечимне. І поможуть нам у цьому добрі люди і лісові духи, яких так талановито описала Леся Українка у своїй невмирущій «Лісовій пісні».