Як під Ковелем депутати землю роздавали

04 Травня 2015, 09:50

3438

Скандал спалахнув у Зеленській сільській раді Ковельського району після того, як місцеві депутати щедро роздали одним махом 228 земельних ділянок під індивідуальну забудову.

Голова Всеукраїнського об’єднання «Комітет громадського спротиву» Микола Печенюк, який проживає у приміському селі Воля-Ковельська, розповідає, що сесія сільради проходила в закритому режимі. За його словами, депутати зробили «чорну справу», виділивши земельні ділянки своїм дітям та родичам, незважаючи на існуючу чергу.

Активісти зверталися до голови Зеленської сільської ради Олександра Паровенка, щоб на дошці оголошень влада вивісила рішення сесії та списки громадян, які отримали землю. Але цього не зроблено.

«Наш голова, коли йшов на вибори, то декларував, що буде все робити по справедливому. Я бачу, що ніякої справедливості немає. При старому голові було краще, ніж при теперішньому. Все робиться «в темну», щоб тільки обозлити громаду, настроїти проти себе людей. Коли я його [Олександра Паровенка] попросив особисто надати ці списки, то він мені сказав: «Прийди, я тобі їх покажу». Я прийшов і чую від нього: «От бачиш – твоїй дочці ділянку дали, дочці брата теж дали…». Мене менше за все це цікавить. Якщо їй дозволено по закону, то ви їй дайте. Якщо не дозволено, згідно черги і по закону, то вибачте. Вона обійдеться без тієї ділянки», – говорить Микола Печенюк.

Активістам все ж вдалося роздобути список щасливчиків, яким сесією надано землю. Хоча наш співрозмовник відмовився офіційно повідомити, від кого саме отримали перелік прізвищ. Значиться в ньому, як учасник АТО, Євтушик Михайло Миколайович. Проте, жителі сільської ради такого чоловіка не знають. «Ми підозрюємо, що це за людина. Але хотілося би, щоб тут розібралася влада», – наголошують місцеві патріоти.

Є у довжелезному списку й чиновники високого рангу – начальник управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі та в Ковельському районі Інна Самолюк та начальник управління фінансів Ковельської районної державної адміністрації Тетяна Марчук. На якій підставі їм виділено ділянки, тоді як багатьом жителям села Воля-Ковельська та Зелена відмовлено?

«Мій старший брат Печенюк Василь Васильович є учасником АТО, брав участь у бойових діях в складі 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського корпусу «Правий сектор», воював на території села Піски та Донецького летовища. Ну, Василь для себе нічого не буде просити, бо він є боєць. І я для себе не буду просити. Мені не потрібно. А так, як Василь робив державну справу, і пан Паровенко знаючи про те, що була заява на землю, то моєму брату сказали: «Немає землі. Почекаєш. Твоїй дочці дали». То де тут справедливість? Роздали наближеним, всім «своїм». Навіть за часів Януковича тут такого не робили. Паровенко відноситься до Фронту змін. Не знаю, як його там тримають в тій партії?! Він був ще депутатом районної ради: людина каже одне, а робить інше. Я не знаю, як з ним боротися? Хоча товариші-побратимі мого брата знають, як з ним боротися. До мене з Луцька дзвонили хлопці, казали, як його проілюструвати гарно», – каже Микола Печенюк.

У Тетяни Баглай, жительки з Волі-Ковельської, такий несправедливий поділ землі «спричинив серйозну наругу». Її батько Свінчук Олександр Кирилович, ветеран Другої світової війни, визволитель Ковеля від німецько-фашистських загарбників, уродженець цього села, ще в 2003 році написав заяву на виділення ділянки під забудову, вказавши, щоб землю переписали на доньку, тобто на Тетяну Баглай. Старого чоловіка поставили на чергу, але він так і не дочекався того поділу, який відбувся у 2007 році, помер.

Тодішній сільський голова Володимир Дригуля запропонував жінці написати заяву на себе, мовляв її поставлять на чергу і як буде другий поділ землі, то вона обов’язково отримає свій «наділ». Тетяна Баглай погодилася на ці умови. Вона була 66-ю в черзі, а її 21-рчіний син – 412-й. Їм обом із сільської ради нещодавно прийшла відмова.

Жінка розповідає, що ніхто з її сім’ї не отримував земельних ділянок, і зараз їм також відмовили. Хоч отримували землю депутати. Деякі «взяли» навіть по три ділянки «на сім’ю» – для дітей внуків, сватів, братів… Наша співрозмовниця називає все це «мародерством». Вона зверталася до Ковельської міжрайонної прокуратури, але там відповіли, що не займаються такими справами і «відфутболили» до державної інспекції сільського господарства, де також розвели руками. Виходить замкнуте корупційне коло.

Тетяна Баглай підійшла до землевпорядника і попросила показати заяву на виділення землі, а у відповідь почула приголомшуючи новину: заяви немає, бо її разом з іншими заявами уже знищили, тобто спалили. Навіть дали «відписку» за підписом сільського голови Олександра Паровенка про те, що заяви громадян, керуючись наказом Мінюсту, «вилучені і знищені як такі, що не мають культурної цінності та втратили практичне значення». Як подібне могло статися – жінка просто не розуміє.

«Хіба за знищення наших заяв немає кримінальної відповідальності?! Як же тоді надавалися ділянки іншим особам, коли їхні заяви теж спалені? З того всього випливає, що між депутатами був зговір: кому надати ділянку, а кому – відмовити. Треба, щоб у справу негайно втрутилася прокуратура, яка відхрещується і не хоче займатися цією справою. Люди будуть звертатися в суд. Дуже багато мешканців не задоволені тим, що не було дотримано черговості. Навіщо тоді книга обліку? Заяви спалені! Казали колись, що при Дригулі «щось робиться», то тут взагалі немає меж беззаконності», – заявляє Тетяна Баглай.

Валентина Галайчук критикує владу за те, що сесія Зеленської сільської ради відбулася в один день із святкуванням 70-річчям визволення Зеленої та Волі-Ковельської від німецько-фашистських загарбників. Як не парадоксально, але у Будинку культури вшановували пам’ять тих, хто загинув під час війни, а в сільській раді (на другому поверсі цієї ж будівлі) проводилася закрита сесія по розподілу земельних ділянок.

Її син Андрій Галайчук працює начальником караулу в пожежній частині. Після закінчення державного університету в 2007 році він написав заяву до Зеленської сільської ради на виділення ділянки під забудову, як молодому працівникові. Того ж року одружився. Ділянки йому так і не надали. У сільраді сказали, що він має службове приміщення в гуртожитку. Ось так зухвало мотивували відмову.

Ще більш дивну історію розказує Ніна Харчук, яка у 2000-2014 роках працювала у Зеленській сільській раді землевпорядником. Коли зараз масово роздавалася земля під індивідуальне будівництво, то заяву її заміжньої доньки з двома дітьми депутати не задовольнили, щоправда іншій доньці – ділянку все ж надали.

«Я запитала: «Чому так?» Один із депутатів сказав, що то був «зуб» на колишнього голову сільради Дригулю Володимира Карповича, і що я потрапила в немилість. Але ж я землі не просила! Просили мої діти! Звернулася до теперішнього голови Паровенка Олександра Віталійовича, то він мовив, що я в 2007 році не задовольнила йому земельної ділянки – не там виділила її під город, де він хотів. То хіба люди вибрали голову сільської ради в 2014 році (тут були перевибори) для того, щоб він мстився за колишні якісь там недоліки, чи помилки… Ніякої вини за собою не відчуваю, не бачу, що в чомусь винна. За час своєї роботи я не взяла жодної ділянки ні своїм дітям, ані родичам», – заявляє Ніна Харчук.