Ковельські столоначальники «дуркують» з інваліда, – лист

11 Серпня 2015, 10:11

1978

Пенсіонерка з Ковеля, інвалід першої групи Аліна Павлівна Закревська написала звернення до голови Волинської обласної державної адміністрації Володимира Гунчика, яке більш схоже на крик душі.

«Звертаюсь до Вас, пане губернатор, але не знаю, як написати, щоб достукатись з буденною проблемою, і не знаю, хто буде читати, і хто буде відповідати замість Вас на моє звернення.

Керівники міста Ковеля вже сміються людям в обличчя на їх будь-які прохання, відчуваючи свою безкарність і кажуть: «Звертайтесь куди хочете, все піде по колу і вернеться до мене, і як я вирішу, так і буде». Навіть при тимчасовому царському керівництві не було такої анархії і кругової поруки.

До речі, при моєму десятирічному проживанні в місті Ковель був єдиний мер міста Кошарук С.Д., при якому проблеми вислуховувались і вирішувалися. Але його «проковтнув» теперішній мер Кіндер О.О., який через пресу і різні коментарі паплюжив попереднього мера і обіцяв покращити життя мешканцям Ковеля. Але скільки б до нього не зверталися з проблемами, – «а віз і нині там». І дуже при ньому стали «процвітати» непохитні при всіх часах та владах Прокопів І.Я., Сагаль С.А., Балак О.С. Останнього взагалі люди проклинають і сміються. Балак О.С. поводить себе, як «дволикий ЯН». Коли його флюгер повертає до вищестоящого – він киває і погоджується, а коли флюгер повертається до людини, яка просить, то він, багато обіцяючи, заспокоює у позитивному вирішенні проблем. Тільки людина переступає поріг від нього – він вже й забув, що обіцяв. «Таке ж трапилось і зі мною». Потім надсилається офіційна відповідь, що нікуди звертатись вже непотрібно, бо ваша проблема уже вирішена. І от людина не знає – що робити і до кого звертатися: «До Бога високо, до влади – далеко».

А коли звертаєшся до Сагаль С.А., взагалі відчуваєш, що вона «Бог і цар у нашому місті». Пригадується один із епізодів твору Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців», коли кремезні чоловіки – родичі завідуючого «богодельні» сидять за столом з ікрою та куріпками, «як бідні сироти», а «заможні бабусі» сидять у кутку і сьорбають похльобку. Особливо це відчувається при розподілі путівок інвалідам. Наприклад, за 10 років після неодноразового звернення про виділення путівки, мені було запропоновано їхати із дуже хворою матір’ю заступника Сагаль С.А. у ролі супроводжуючої особи. І коли я не погодилася – було зроблено все, щоб після такого відпочинку я потрапила до лікарні. А медпрацівники санаторію досі згадують, як вона їм надзвонювала і заважала працювати.

А люди, дивлячись на таке керівництво, вже ні на що не розраховують. Їм здається, що це – «бенкет під час чуми». Наші можновладні рахують, що вхопили Бога за бороду і керувати будуть вічно…

Щоб не описувати детально ще одну мою проблему, яку так би мовити, «вирішили» наші керівники – надсилаю Вам ксерокопії переписок між мною і владою. (всього 8 шт.). Може, Ви якось вплинете на таку ситуацію в місті Ковелі? Бо в мене і досі, де треба вода ледь тече і часом не запалюється колонка, а де не треба – цілодобово тече. Тече і досі, тому що головний інженер, на чолі комісії, хотів доказати справність кранів і взагалі всієї системи водопостачання в моїй квартирі його зламав та дав на підпис мені акт комісії обстеження, що в мене все добре працює і запропонував знову ж за мої кошти приватно замінити всю систему водопостачання в моїй квартирі», – пише у зверненні Аліна Павлівна Закревська.

Як ковельські чиновники виконали доручення обласної влади та відреагували на критику інваліда першої групи? Наше видання ще повернеться до цієї теми.