Правила зберігання зерна у сховищі     

Зберігання зерна включає комплекс заходів, що сприяють збереженню зернових запасів у належному стані протягом тривалого періоду.

Правильна організація подібних заходів не тільки дозволяє залишати незмінною якість зерна, але й мінімізує втрати його маси. Успішність зберігання залежить від підготовки сховищ і партій продукції та дотримання належного режиму збереження.

На стан зерна впливають:

• Вологість;
• Температура;
• Інтенсивність біохімічних процесів;
• Розвиток в масі продукції мікроорганізмів;
• Наявність шкідників.

Вологість зерна

У сухому зерні вологістю до 12% біохімічні процеси майже повністю зупиняються і не можуть розвиватись патогенні мікроорганізми, комахи і кліщі. Таке зерно може зберігатись в належному стані декілька років поспіль, причому масові втрати не будуть перевищувати 0,04% на рік.

Коли вологість зерна підвищується понад 12% різко зростає інтенсивність дихання мікроорганізмів, у тому числі пліснявих грибків і шкідників. Внаслідок цього виробляється багато тепла, що призводить до самонагрівання зерна і втрат його якості та маси на 3-8%. При підвищенні температури до показників 55—60 °С продукт псується повністю.

Вологість зерна при якій інтенсивність дихання різко зростає називається критичною:

Спори грибків та пліснява виробляють шкідливі для людини та свійських тварин токсини і надають зерну вираженого затхлого запаху.

Вологе зерно може проростати, що знизить його якість та призведе до значних втрат маси. Наприклад пшениця при вологості понад 20% втрачає за добу до 0,3% сухих речовин.

За низьких температур менше +10 °С дихання майже відсутнє і це перешкоджає розвитку мікроорганізмів та шкідників, а самонагрівання зерна не відбувається. В охолодженому стані можна зберігати і вологе зерно, проте сухе буде більш стійким до пошкоджень.

Зерносховища

Для зберігання зерна у належному стані використовують спеціальні сховища – зерносклади, елеватори. Перед завантаженням таких сховищ партіями нового врожаю проводиться їх знезараження вологим, аерозольним або газовим десикантом. Дезинфікують не тільки зерно, але й усі поверхні з якими воно контактує, включаючи устаткування, тару та транспортувальні засоби.

Перед переміщенням у сховище зерно:

1. висушують, очищують від насіння буряну, залишків сміття та інших сміттєвих домішок у зерноочисних сушильних пунктах;
2. охолоджують до температури 12—15 °С і нижче; 
3. піддають хімічній консервації (кормові сорти).

Зернову масу зберігають в основному насипом.

Розміщення в спеціальній тарі (тканинних мішках, крафтовому папері, плівці, спеціальних контейнерах) необхідне для:

• Насіння еліти і першої репродукції;
• Обробленої на заводі кукурудзи;
• Культур з дрібним насінням (мак, тютюн).

Рекомендована висота насипу:

• Для ячменя, вівса і гречки до 30 м в силосах елеватора;
• Проса, риса і гороху до 15 м;
• Кукурудзи, ячменю, гороху та рису в зерносховищах підлогового типу у межах 3,5 – 5 м;
• Проса, квасолі та зернобобових культур – 2,5 м;
• Сої – 2 м.

Зерно у мішках укладають штабелями висотою до 15 рядків.

Після переміщення у сховище за партіями зерна ведуть систематичний нагляд.

Температуру перевіряють у різних ділянках насипу щоб отримати уявлення про надійність зберігання:

• До 10 °С– надійне;
• При 20 °С– нестійке;
• При температурі зерна вищій за температуру повітря - неблагополучне.

Окрім температури перевіряють також наявність у партіях комах та кліщів, а в партіях посівмату схожість, вимірюють рівень вологості. 

При підвищенні температури зерно охолоджують активним вентилюванням.

Термін зберігання запасів складає:

•  4-6 років для продовольчого та кормового зерна;
• 13-14 місяців для посівмату озимих культур;
• 7-9 місяців для ярових культур;
• Від 2 років для страхового насіннєвого фонду.