У Ковельському історичному музеї зберігають фронтові листи-трикутники
-
-
>
-
>
-
>
2127
Сьогодні українські бійці із зони бойових дій, із пекельного Сходу надсилають здебільшого SMS чи повідомлення по вайберу, іноді роблять пости у Facebook чи й навіть блоги на якомусь із сайтів. Ми можемо поговорити з ними через скайп. Тобто засоби зв’язку з рідними осучаснилися.
У роки Другої світової війни єдиним способом спілкування з бійцями, єдиною ниточкою, що поєднувала солдатів із рідними, з надією на швидку зустріч і перемогу було листування. Для кожної матері вісточка з фронту була можливістю дізнатися, чи живий і здоровий її син, чи не поранений. Про це пише Ковельський історичний музей на своїй сторінці у Facebook.
З початку війни поштові працівники наштовхнулись на проблему нестачі конвертів. Саме тоді і з’явилися листи-трикутники, що стали символом надії і зв’язку тилу і фронту. Вони представляли собою прямокутний аркуш паперу, загнутий спершу справа наліво, а потім навпаки. Смужку паперу, що лишалася вставляли всередину. Такі листи не потребували марок і не заклеювалися, оскільки їх все одно перечитувала цензура. На зовнішній стороні вказували адресу і залишали місце для відміток поштових співробітників.
У фондах Ковельського історичного музею зберігаються листи воєнних років, передані головою первинної профспілкової організації вагонного депо Ковель Олександром Мартинюком. Серед них – фронтові трикутники Миколи Максимовича Богданчука, 1927 року народження, родом із села Старі Кошари Мацеївського (нині – Ковельського) району Волинської області, рядового-сапера 89-го окремого саперного батальйону 175-ої стрілецької дивізії, яка брала участь у визвольних боях за Ковель. Листи написані на пожовклих аркушах шкільних зошитів, чорнило вицвіло, прості і не дуже грамотні, на них залишилися позначки військової цензури.
З фронту додому можна було писати далеко не все. Тому в усіх листах міститься здебільшого привітання своїм родинам і обмаль слів про своє воєнне життя. У більшості листів не має навіть натяку на те, як важко доводиться бійцю, який щодня зустрічається зі смертю. Зміст листів майже однаковий, тон – спокійний і впевнений, хоча відчувається сум за рідною домівкою.
Усі листи рядового Богданчука Миколи починаються словами «Дорогі родичі». Трикутники погашені поштовими штемпелями з текстом «СРСР. Польова пошта 03286 (номер поштової польової станції)» і датовані вереснем – жовтнем 1944 року.
Такі вісточки з фронту з нетерпінням чекали у кожній родині як свідчення того, що рідна людина жива. А якщо листоноша приносив білий конверт з адресою, надрукованою на машинці – в дім приходило горе. У такий конверт було вкладено офіційний бланк із повідомленням про те, що боєць загинув героїчно, смертю хоробрих або пропав безвісти.
Останній лист від сина у село Старі Кошари до родини Богданчуків був датований 11 жовтнем 1944 року. А в листопаді Миколи не стало. Сапер 89-го окремого батальйону 175-ої стрілецької дивізізії Микола Богданчук нагороджений бойовими нагородами, зокрема медаллю «За відвагу», орденами Слави та Вітчизняної війни – посмертно.
Читайте також: У Ковелі поклали квіти з нагоди 75 річниці Перемоги
Підписуйтеся на сторінку Район.Ковель у Facebook та слідкуйте за Instagram «rayon.kovel», де оперативно оновлюється інформація.
