Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Сергій Кошарук
Сергій Кошарук

«Мер − то моя професія», − Сергій Кошарук

20:50 13.09.2020
2453

Сергій Кошарук привітно тисне руку і замовляє мілкшейк, щоб було «як у дитинстві». Він замріяно усміхається, коли згадує історію знайомства з дружиною, впевнено розповідає про свої політичні здобутки і помітно жвавішає, коли говорить про вибори Ковельського міського голови.



Про те, що він має намір позмагатися за цей пост Сергій Кошарук оголосив наступного дня після голосування у 2015 року. Уже в понеділок 14 вересня він з командою - ковельським осередком партії «Європейська солідарність» презентує старт у перегонах сезону-2020.

«Таблоїд Волині» виловив Сергія Кошарука на кавову розмову під час тісного графіку приготувань до виборчої кампанії.

Традиційне питання: кава чи чай?

Більше люблю чай, хоча інколи хочеться кави. Приблизно два роки тому вирішив почати пити більше води. Тепер випиваю зранку дві склянки і впродовж дня ще кілька. Перші два місяці взагалі не хотілось кави, раніше любив їсти м'ясо, а захотілося риби.

Вода весь час має бути з собою. Тоді хочеться їсти щось натуральне, хочеться ходити пішки, їздити на велосипеді. Позитивні думки з’являються, все класно, все клеїться.

Їздите на велосипеді?

В мене немає ще свого велосипеда, в нас є старий сімейний, який я передавав дітям. Зараз думаю придбати. Дружині вже давно пропонував, вона каже, що нагальної потреби немає. Думаю, коли собі купуватиму, куплю і дружині, щоб ми могли разом десь їздити.


А як ви познайомилися з дружиною?

Це були студентські роки, я навчався на третьому курсі в Українському державному університеті харчових технологій (зараз Національний університет харчових технологій - ред.) в Києві на вулиці Володимирській. На той час я був серйозним студентом, очолював загін самооборони. Непрості часи були.

Ми з друзями зайшли в їдальню. Я побачив зі спини дівчину, яка прийшла на стажування після технікуму. В мене йокнуло серце, я сказав, що це моя половинка. Хлопці не зрозуміли: як, такий серйозний чоловік і такі легковажні заяви. А я звик за свої слова відповідати.

Підійшов до неї, почав залицятися. В перший день провів Ларису додому, познайомився з мамою, а на четвертий − прийшов з другом, квітами, шампанським, київським тортом і попросив руки.

Ваша дружина погодилась вийти заміж через чотири дні знайомства?

Я про всяк випадок прийшов робити пропозицію 1 квітня і був готовий, якщо мені винесуть гарбузи, сказати, що це жарт. Найбільше була подивована її мама, тобто моя теща, Ольга Миколаївна. Вона каже: «Я все розумію, але випробуйте свої стосунки». Весілля справили через рік, до того ми по декілька разів щодня бачилися, розкішний був час.


Скільки років ви разом?

Уже 26, як ми повінчалися. Зараз у нас троє дітей.

І як вдалося забрати дівчину з Києва до Ковеля?

Я тоді пообіцяв, що зроблю Київ з Ковеля (сміється- ред.). То оце досі цим займаюся: і коли був міським головою у 2006-2010 роках, і опісля, коли був депутатом міськради. Але ще є над чим працювати, тому маю намір балотуватися, бо мер – то моя професія. Вважаю, що за стільки років роботи у держструктурах, бізнесі і громадському секторі відточив свої знання, навики, зв’язки, аби на високому професійному рівні керувати містом. А дружина моя ковельчанка вже, бо більшу частину життя тут провела зі мною.


До речі, а чим ви займалися останній рік, після того як звільнилися з Волинської ОДА?

Звільнився з посади заступника голови Волинської облдержадміністрації у день інавгурації Володимира Зеленською. Вважаю, що так правильно. Політична відповідальність має бути до кінця. Не готував ніяких запасних аеродромів, а написав пост у себе на фейсбуці, що шукаю роботу. Було приємно, що надійшло багато пропозицій, навіть у міністерства запрошували. Але я віддав перевагу добре знайомій мені Асоціації енергоефективних міст. Працюю радником-консультантом. Мені подобається допомагати громадам у розвитку: децентразація, енергоефективність, екологія – то мої теми.

То ви у Києві жили?

Будні проводив у столиці та у відрядженнях, а жив таки у Ковелі зі сім’єю, хоч і на вихідних.

А коли працювали у Волинській ОДА щоранку їздили до Луцька з Ковеля на роботу?

Так.

Чому? Не легше було перевезти сім’ю до Луцька?

Коли я пішов на роботу, ми сімейно порадилися і вирішили, що я буду їздити в Луцьк. Моя сім'я прив'язана до Ковеля, бо діти, школа, садочок, робота в дружини. За київськими мірками, не проблема виділити годину, щоб дістатися до роботи. За волинськими мірками, це, звісно, багато.

Інша ситуація, що це фінансово і, якоюсь мірою, фізично складно. Я собі казав: «Я можу це змінити? Ні. Значить, так має бути». Кожна робота по-своєму особлива. Артист цирку ходить під куполом, ризикує життям кожного дня. Це нормально для його роботи.


Ви їздили власним авто?

Ні. Мені виділили службове авто, але на бензин і ремонт я витрачав свої кошти. Спочатку виходило так, що фактично вся зарплатня йшла на те, щоб дістатись до робочого місця. Хоча тоді в мене була місія не заробити гроші, а показати, як правильно можна працювати в адміністрації. Спочатку покажи, що ти можеш, а потім став питання щодо оплати. Так вийшло, що нам потім підняли заробітну плату. Я, коли звільнявся з роботи, дивився свою декларацію і вона насправді шикарна, бо там гідна зарплата держслужбовця.

Ви були заступником голови ОДА Володимира Гунчика, потім Олександра Савченка. З ким легше вам виходило порозумітись?

Я не шукав зручностей, просто робив свою роботу. Це два різних за стилем управління керівника. З кожним було цікаво. Володимиру Петровичу (Гунчику - ред.) я вдячний насамперед, що ми домовились про роботу без корупції. Наша команда їздила захищати проекти державного регіонального розвитку і не потрібно було щось комусь возити, а просто якісно підготувати матеріали.

Олександру Савченку я дуже дякую за карколомний досвід. Як з'ясувалось, порядність і пропозиція рівних стосунків сприймається деякими працівниками як слабкість, не надто мотивує декого.


До роботи в ОДА ви були міським головою Ковеля. Можете назвати найбільші свої досягнення та заслуги на цій посаді? Чим найбільше пишаєтесь?

Багато було цікивих речей. Але ці ініціативи були занадто невідповідні часу. Можливо, потрібно було підготувати людей, а я одразу запропонував, таке, що виглядало фантастичним, хоча для мене це було цілком реально.

Наприклад, щодо пасажирських перевезень. Ковель ділиться на зони, як квітка: п’ять пелюсток і центр. Була система, як погоджувати тариф: якщо одну зону перетинаєш — сплачуєш одну суму, дві зони − дорожчий тариф, три зони − ще дорожчий.

Ми вводили поняття обліку кількості перевезених пільговиків. Їм мали видавати картки, а в автобусах мала бути система фіскального обліку: карткою розраховуєшся і ми потім в держави відшкодовуємо. Не за формулою з коефіцієнтами, як зараз, а за конкретними документами: ми перевезли стільки пільговиків, на таку суму, ось є всі документи.

Підприємство «Богдан» дало нам два експериментальні сучасні автобуси, щоб ми могли їх поставити на маршрути і перевозити ковельчан з якісним сервісом. Але оскільки в мене був конфлікт з депутатами через моє вето на непрозорі земельні рішення, вони скасували регуляторний акт щодо нових пасажирських перевезень і все зупинилося.


Одна із візитних карток Ковеля − культурно-просвітницький центр, який вдалося зробити, але не завдяки, а всупереч. Художня школа, музична школа, письменники − всі зібрались одним гуртом, щоб в приміщенні старої аптеки зробити культурно-просвітницький центр. Депутати, прийнявши рішення про фінансування, коштів не виділили. Точніше, виділили трохи на початку.

Потім я знайшов ці кошти: позичив у підприємців під своє слово і пообіцяв повернути, коли виділять з бюджету. Ми позичили гроші, купили обладнання, запустили, показали, що центр працює, що він успішний, але депутати так і не виділили фінансування. Я лишився винен цим підприємствам. Більше того, частину власних коштів я вклав в цей задум. Можливо, ті кошти, за які ми хотіли збудувати будинок. Дякую сім'ї, що вони це зрозуміли.

Прикро було потім, коли прийшов Янукович та інша влада, ті землі з дорогами і комунікаціями, які я зберіг, щоб виставляти на торги, просто подерибанили.

Певний час мені взагалі було сумно, що все перекреслено. Начебто ти правильно все робив, а суспільство зовсім інакше.

Буває думаєш – суспільство підкоряється хамству, силі, а порядність вважається слабкістю. Але це не так. Така ситуація існує, але якщо далі робити своє, то порядність бере верх. Можливо, це «гра в довгу». Коли йдеш довгу дистанцію, то бачиш що порядність перемагає.


- А як ви взагалі стали політиком?

Я десять років займався підприємництвом в Ковелі, двічі отримав звання «Кращий роботодавець року», створював «білі» робочі місця, податки сплачував, бо розумів, що за ці гроші навчаються мої діти і пенсію отримують мої батьки.

Ми робили багато громадських проектів, працювали з сім'ями, з дітьми. Я був координатором проекту стратегії економічного розвитку Ковеля. Проводили дослідження, потім напрацьовували, які заходи треба робити щоб розвинути місто.

Потім настав час, коли комунальне майно почали приватизовувати. Це 2000 — 2005 роки. Мій батько — комунальник. Він весь час казав, що так не може бути, це неправильно. Будь-який міський голова прийде, а йому нема чим управляти.

Батько мене благословив, каже: «Сину, йди, бо, мабуть, тільки ти можеш там щось змінити».

Мій товариш приїхав, говорить «Іди». Я кажу: «Як я можу піти, в мене ні статків, ні партії, ні «криші» в Києві? Я − дрібний підприємець».

Він запропонував: «Давай проведемо опитування, зробимо анкети та проведемо опитування 100 людей. Запитаємо: якби були вибори на найближчому тижні, за кого б ви проголосували?». Написали чинного міського голову, претендентів і моє прізвище. Я в тому опитуванні зайняв перше місце.

Провели друге опитування в інших районах. Я завжди в опитуваннях був в трійці, але мене ніхто всерйоз не сприймав. Це дозволило мені виграти вибори у 2006 році, бо проти мене не грали. Так я став одним із наймолодших голів міст обласного значення. Мені було 32 роки.

Як оцінюєте свої шанси на цих виборах?

Минулі і позаминулі вибори мене підтримало багато людей. У 2010 переможець перегонів відірвався, якщо не помиляюся, на 13 голосів, а у 2015 – близько 140. Соціологія показує, що і нині маю значну підтримку. Багатьох прихильників знаю особисто, з іншими спілкуємося в соцмережах. Опираюся на підтримку таких мешканців громади. Проте важливе завдання – захистити результати виборів від махінацій та фальсифікацій. А ще (сміється- ред.), запрошую вас обговорити це питання 26 жовтня!


Текст Юлії КАРМАНСЬКОЇ

Фото Юлії КОЦЮБИ

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

Загрузка...
Загрузка...
Коментарі

Ух ты

22:24 13.09.2020

Такої професії не існоє! Але коли народ вирішить то так і буде. Але самореклама гарна! Тільки потрібно призадуматись в минулу каденцію ти такий гарний був? Питань багато, відповіді не дочекємось. Прогами на майбуні справи не почули, а мемуари нікому не поьтрібні. Що, як і скільки зробиш для Ковеля?

Анонім

07:44 15.09.2020

Я Вам так скажу,кращого за Кошарука нема нікого-при ньому хоть благоустрій був норм,дороги щистились від снігу,ялинку норм ставили і не виділяли сотні тисяч на неіснуючих проблеми.Люди одумайтесь який Кіндер-за 2 сроки ніфіга не зробив крім будинків собі і замку свому мордовороти...а про народ думати начали коли вже піджимає одне місце бо вибори на носі..
Сергій Кошарук бажаю Вам перемоги.Ви проста людина завжди при народі ,завжди вітаєтесь і не ховаєтесь від людей.дякую вам за це

?

21:51 15.09.2020

Цікаво хто в команді Кошарука. Адже короля робить свита.

30 вересня
Вчора
28.09.2020
27.09.2020
26.09.2020
25.09.2020
24.09.2020