«Мер − то моя професія», − Сергій Кошарук

Сергій Кошарук привітно тисне руку і замовляє мілкшейк, щоб було «як у дитинстві». Він замріяно усміхається, коли згадує історію знайомства з дружиною, впевнено розповідає про свої політичні здобутки і помітно жвавішає, коли говорить про вибори Ковельського міського голови.

Про те, що він має намір позмагатися за цей пост Сергій Кошарук оголосив наступного дня після голосування у 2015 року. Уже в понеділок 14 вересня він з командою - ковельським осередком партії «Європейська солідарність» презентує старт у перегонах сезону-2020.

«Таблоїд Волині» виловив Сергія Кошарука на кавову розмову під час тісного графіку приготувань до виборчої кампанії.

– Традиційне питання: кава чи чай?

– Більше люблю чай, хоча інколи хочеться кави. Приблизно два роки тому вирішив почати пити більше води. Тепер випиваю зранку дві склянки і впродовж дня ще кілька. Перші два місяці взагалі не хотілось кави, раніше любив їсти м'ясо, а захотілося риби.

Вода весь час має бути з собою. Тоді хочеться їсти щось натуральне, хочеться ходити пішки, їздити на велосипеді. Позитивні думки з’являються, все класно, все клеїться.

– Їздите на велосипеді?

– В мене немає ще свого велосипеда, в нас є старий сімейний, який я передавав дітям. Зараз думаю придбати. Дружині вже давно пропонував, вона каже, що нагальної потреби немає. Думаю, коли собі купуватиму, куплю і дружині, щоб ми могли разом десь їздити.

– А як ви познайомилися з дружиною?

– Це були студентські роки, я навчався на третьому курсі в Українському державному університеті харчових технологій (зараз Національний університет харчових технологій - ред.) в Києві на вулиці Володимирській. На той час я був серйозним студентом, очолював загін самооборони. Непрості часи були.

Ми з друзями зайшли в їдальню. Я побачив зі спини дівчину, яка прийшла на стажування після технікуму. В мене йокнуло серце, я сказав, що це моя половинка. Хлопці не зрозуміли: як, такий серйозний чоловік і такі легковажні заяви. А я звик за свої слова відповідати.

Підійшов до неї, почав залицятися. В перший день провів Ларису додому, познайомився з мамою, а на четвертий − прийшов з другом, квітами, шампанським, київським тортом і попросив руки.

– Ваша дружина погодилась вийти заміж через чотири дні знайомства?

– Я про всяк випадок прийшов робити пропозицію 1 квітня і був готовий, якщо мені винесуть гарбузи, сказати, що це жарт. Найбільше була подивована її мама, тобто моя теща, Ольга Миколаївна. Вона каже: «Я все розумію, але випробуйте свої стосунки». Весілля справили через рік, до того ми по декілька разів щодня бачилися, розкішний був час.

– Скільки років ви разом?

– Уже 26, як ми повінчалися. Зараз у нас троє дітей.

– І як вдалося забрати дівчину з Києва до Ковеля?

– Я тоді пообіцяв, що зроблю Київ з Ковеля (сміється- ред.). То оце досі цим займаюся: і коли був міським головою у 2006-2010 роках, і опісля, коли був депутатом міськради. Але ще є над чим працювати, тому маю намір балотуватися, бо мер – то моя професія. Вважаю, що за стільки років роботи у держструктурах, бізнесі і громадському секторі відточив свої знання, навики, зв’язки, аби на високому професійному рівні керувати містом. А дружина моя ковельчанка вже, бо більшу частину життя тут провела зі мною.

– До речі, а чим ви займалися останній рік, після того як звільнилися з Волинської ОДА?

– Звільнився з посади заступника голови Волинської облдержадміністрації у день інавгурації Володимира Зеленською. Вважаю, що так правильно. Політична відповідальність має бути до кінця. Не готував ніяких запасних аеродромів, а написав пост у себе на фейсбуці, що шукаю роботу. Було приємно, що надійшло багато пропозицій, навіть у міністерства запрошували. Але я віддав перевагу добре знайомій мені Асоціації енергоефективних міст. Працюю радником-консультантом. Мені подобається допомагати громадам у розвитку: децентразація, енергоефективність, екологія – то мої теми.

– То ви у Києві жили?

– Будні проводив у столиці та у відрядженнях, а жив таки у Ковелі зі сім’єю, хоч і на вихідних.

– А коли працювали у Волинській ОДА щоранку їздили до Луцька з Ковеля на роботу?

– Так.

– Чому? Не легше було перевезти сім’ю до Луцька?

– Коли я пішов на роботу, ми сімейно порадилися і вирішили, що я буду їздити в Луцьк. Моя сім'я прив'язана до Ковеля, бо діти, школа, садочок, робота в дружини. За київськими мірками, не проблема виділити годину, щоб дістатися до роботи. За волинськими мірками, це, звісно, багато.

Інша ситуація, що це фінансово і, якоюсь мірою, фізично складно. Я собі казав: «Я можу це змінити? Ні. Значить, так має бути». Кожна робота по-своєму особлива. Артист цирку ходить під куполом, ризикує життям кожного дня. Це нормально для його роботи.

– Ви їздили власним авто?

– Ні. Мені виділили службове авто, але на бензин і ремонт я витрачав свої кошти. Спочатку виходило так, що фактично вся зарплатня йшла на те, щоб дістатись до робочого місця. Хоча тоді в мене була місія не заробити гроші, а показати, як правильно можна працювати в адміністрації. Спочатку покажи, що ти можеш, а потім став питання щодо оплати. Так вийшло, що нам потім підняли заробітну плату. Я, коли звільнявся з роботи, дивився свою декларацію і вона насправді шикарна, бо там гідна зарплата держслужбовця.

Читайте також: Що буде робити Сергій Кошарук, коли стане мером Ковеля

– Ви були заступником голови ОДА Володимира Гунчика, потім Олександра Савченка. З ким легше вам виходило порозумітись?

– Я не шукав зручностей, просто робив свою роботу. Це два різних за стилем управління керівника. З кожним було цікаво. Володимиру Петровичу (Гунчику - ред.) я вдячний насамперед, що ми домовились про роботу без корупції. Наша команда їздила захищати проекти державного регіонального розвитку і не потрібно було щось комусь возити, а просто якісно підготувати матеріали.

Олександру Савченку я дуже дякую за карколомний досвід. Як з'ясувалось, порядність і пропозиція рівних стосунків сприймається деякими працівниками як слабкість, не надто мотивує декого.

– До роботи в ОДА ви були міським головою Ковеля. Можете назвати найбільші свої досягнення та заслуги на цій посаді? Чим найбільше пишаєтесь?

– Багато було цікивих речей. Але ці ініціативи були занадто невідповідні часу. Можливо, потрібно було підготувати людей, а я одразу запропонував, таке, що виглядало фантастичним, хоча для мене це було цілком реально.

Наприклад, щодо пасажирських перевезень. Ковель ділиться на зони, як квітка: п’ять пелюсток і центр. Була система, як погоджувати тариф: якщо одну зону перетинаєш — сплачуєш одну суму, дві зони − дорожчий тариф, три зони − ще дорожчий.

Ми вводили поняття обліку кількості перевезених пільговиків. Їм мали видавати картки, а в автобусах мала бути система фіскального обліку: карткою розраховуєшся і ми потім в держави відшкодовуємо. Не за формулою з коефіцієнтами, як зараз, а за конкретними документами: ми перевезли стільки пільговиків, на таку суму, ось є всі документи.

Підприємство «Богдан» дало нам два експериментальні сучасні автобуси, щоб ми могли їх поставити на маршрути і перевозити ковельчан з якісним сервісом. Але оскільки в мене був конфлікт з депутатами через моє вето на непрозорі земельні рішення, вони скасували регуляторний акт щодо нових пасажирських перевезень і все зупинилося.

Одна із візитних карток Ковеля − культурно-просвітницький центр, який вдалося зробити, але не завдяки, а всупереч. Художня школа, музична школа, письменники − всі зібрались одним гуртом, щоб в приміщенні старої аптеки зробити культурно-просвітницький центр. Депутати, прийнявши рішення про фінансування, коштів не виділили. Точніше, виділили трохи на початку.

Потім я знайшов ці кошти: позичив у підприємців під своє слово і пообіцяв повернути, коли виділять з бюджету. Ми позичили гроші, купили обладнання, запустили, показали, що центр працює, що він успішний, але депутати так і не виділили фінансування. Я лишився винен цим підприємствам. Більше того, частину власних коштів я вклав в цей задум. Можливо, ті кошти, за які ми хотіли збудувати будинок. Дякую сім'ї, що вони це зрозуміли.

Прикро було потім, коли прийшов Янукович та інша влада, ті землі з дорогами і комунікаціями, які я зберіг, щоб виставляти на торги, просто подерибанили.

Певний час мені взагалі було сумно, що все перекреслено. Начебто ти правильно все робив, а суспільство зовсім інакше.

Буває думаєш – суспільство підкоряється хамству, силі, а порядність вважається слабкістю. Але це не так. Така ситуація існує, але якщо далі робити своє, то порядність бере верх. Можливо, це «гра в довгу». Коли йдеш довгу дистанцію, то бачиш що порядність перемагає.

– А як ви взагалі стали політиком?

– Я десять років займався підприємництвом в Ковелі, двічі отримав звання «Кращий роботодавець року», створював «білі» робочі місця, податки сплачував, бо розумів, що за ці гроші навчаються мої діти і пенсію отримують мої батьки.

Ми робили багато громадських проектів, працювали з сім'ями, з дітьми. Я був координатором проекту стратегії економічного розвитку Ковеля. Проводили дослідження, потім напрацьовували, які заходи треба робити щоб розвинути місто.

Потім настав час, коли комунальне майно почали приватизовувати. Це 2000 — 2005 роки. Мій батько — комунальник. Він весь час казав, що так не може бути, це неправильно. Будь-який міський голова прийде, а йому нема чим управляти.

Батько мене благословив, каже: «Сину, йди, бо, мабуть, тільки ти можеш там щось змінити».

Мій товариш приїхав, говорить «Іди». Я кажу: «Як я можу піти, в мене ні статків, ні партії, ні «криші» в Києві? Я − дрібний підприємець».

Він запропонував: «Давай проведемо опитування, зробимо анкети та проведемо опитування 100 людей. Запитаємо: якби були вибори на найближчому тижні, за кого б ви проголосували?». Написали чинного міського голову, претендентів і моє прізвище. Я в тому опитуванні зайняв перше місце.

Провели друге опитування в інших районах. Я завжди в опитуваннях був в трійці, але мене ніхто всерйоз не сприймав. Це дозволило мені виграти вибори у 2006 році, бо проти мене не грали. Так я став одним із наймолодших голів міст обласного значення. Мені було 32 роки.

– Як оцінюєте свої шанси на цих виборах?

– Минулі і позаминулі вибори мене підтримало багато людей. У 2010 переможець перегонів відірвався, якщо не помиляюся, на 13 голосів, а у 2015 – близько 140. Соціологія показує, що і нині маю значну підтримку. Багатьох прихильників знаю особисто, з іншими спілкуємося в соцмережах. Опираюся на підтримку таких мешканців громади. Проте важливе завдання – захистити результати виборів від махінацій та фальсифікацій. А ще (сміється- ред.), запрошую вас обговорити це питання 26 жовтня!

Читайте також:  «Ми проаналізували, де нас перехитрили», – кандидат в мери Ковеля Сергій Кошарук

Текст Юлії КАРМАНСЬКОЇ

Фото Юлії КОЦЮБИ

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].