Останній бій керівництва Ковельського окружного проводу ОУН

Перший секретар Волинського обкому КП(б)У Грушецький вимагав від обласного управління МВС за будь-яку ціну ліквідувати Ковельский окружний провід ОУН.

1954 рік в історії українського збройного підпілля був особливим. Це був останній рік активної дії збройного спротиву в Західній Україні. Не зважаючи на потужні зусилля карально-репресивної системи СРСР з залученням до ліквідації збройного підпілля ОУН двох третіх від усього складу внутрішніх військ СРСР, розгалуженої мережі агентурного апарату та власне самої системи НКВД – МГБ, українське збройне підпілля продовжувало свою діяльність.Про це пише Сергій Кричильський у порталі українського націоналіста Нескорена Нація.

Дві великі блокади 40-х років, широкомасштабні прочісування лісових масивів, агентурні розробки та інші методи чекістсько-військових операцій не давали довгоочікуваних сподівань Москви щодо остаточної ліквідації українського підпілля.

Однак у 1953 році, в порівнянні з попередніми роками, активність підпілля ОУН внаслідок втрат та постійних наступальних дій органів МГБ помітно знизилася. За даними МВС УРСР, за 10 місяців поточного року було  лише 29 акцій повстанців та підпільників, чисельність яких, за даними оперативно розшукових справ, обраховувалась трьома сотнями осіб. Проте й таке становище не влаштовувало кремлівських правителів. Особливе невдоволення викликало те, що «органи МВС СРСР продовжують проявляти безтурботність і безпечність, не створили напруження в роботі по боротьбі з останком оунівців», «агентурна оперативна робота в західних областях занедбана, а ефективність чекістсько-військових операцій залишається низькою». Президія ЦК Компартії України 31 грудня 1953 р. ухвалила Постанову «Про стан ліквідації решток банд ОУН у західних областях Української РСР». Цей документ піддав критиці роботу МВС України і його обласних управлінь у західних областях і «вимагав від них вжити дійових заходів і забезпечити повну ліквідацію». 

У ті роки на Волині діяв Турійський райпровід, Ківерцівський надрайонний та найбільш потужний Ковельський окружний провід. Окрім того, діяли окремі кущові групи в Колківському, Камінь-Каширському, Старовижівському та Ківерецькому районах. Ковельський окружний провід станом на січень 1954 року діяв у складі Василя Сементуха на псевдо «Ярий», 1920 р.н. – керівник Проводу, Степана Бабилицького, що мав псевдо «Ярема», 1931 р.н., Олексія Карпука на псевдо «Кравченко», 1926 р.н., та керівника технічної ланки Віри Королюк  на псевдо «Христя», 1923 р.н. Ця група підпільників найбільше дошкуляла Волинському обкому Компартії України в так званому «радянському будівництві». І тому перший секретар Волинського обкому КП(б)У Грушецький вимагав від обласного управління МВС за будь-яку ціну ліквідувати Ковельский окружний провід ОУН.

А подальші події розгорталися таким чином. За допомогою агентурної розробки керівництво УМВС Волинської області 13 січня 1954 року отримало інформацію, що в Старовижівському районі, у селі Буцин, в оселі громадян Лобанюк і Козицького обладнаний потаємний схрон, у якому переховуються учасники Ковельського окружного проводу «Ярий» та ще троє осіб. Оперативникам було відомо, що група має великий досвід підпільної діяльності та конспірації, і що підпільна група добре озброєна. 14 січня заступник начальника 4-го відділу УМВД майор Рєзнік спільно з командиром 11-го мотозагону військ внутрішньої охорони капітаном Бєлим розробив план чекістсько-військової операції. Для проведення операції, боячись попередніх провальних акцій, цього разу московські оперативники привели в бойову готовність добре озброєний загін чисельністю 35 бійців, котрий дислокувався в гарнізоні Ковеля за 24 кілометри від місця укриття підпільників.

Оскільки поруч з вказаним місцем була будівля МТС, то 15 січня майор Рєзник і капітан Бєлий, переодягнувшись у цивільний одяг, під виглядом механізаторів, що відбувають у МТС у відрядження, виїхали на автовантажівці в  Буцинь, де і провели рекогносцировку.

16 січня до групи приєднався командир третього дивізіону військ внутрішньої охорони підполковник Трушин, котрий замінив начебто хворого капітана Бєлого (за іншими даними капітан Бєлий симулював свою хворобу зі звичайного переляку). З тої самої боязні перед чотирма повстанцями, Трушин викликав по радіозв’язку додаткову групу з 33 бійців з Луцького гарнізону.

17 січня опергрупа та 68 солдатів прибули на автомашинах до місця спецоперації, де о 4:30 годині блокували двома кільцями господарство селянина Лобанюк. На пропозицію скласти зброю і капітулювати перед московськими поневолювачами четверо учасників підпілля відкрили шалений вогонь з автоматичної зброї.

Внаслідок півгодинної зустрічної перестрілки та нерівності сил, повстанці Сементух, Карпух та Бабилицький полягли смертю хоробрих. Проте з даху будинку продовжували лунати постріли. Це ще мужньо боролась керівник технічної ланки Ковельського окружного проводу ОУН Віра Королюк.

Оскільки селянський будинок Лобанюків був покритий соломою, то чекісти підпалили його запальними кулями, прошиваючи дах чергами з кулеметів. Внаслідок цього будинок спалахнув, немов смолоскип. Віра Королюк, щоб не здатись в полон і не мучитись у вогні, застрелилася. Під час огляду згарища, що залишилося від спаленого господарства Лобанюків, були виявлені останки радіоприймача, друкарської машинки, одна автоматична гвинтівка, три автомати, чотири пістолети, молочний бідон з націоналістичною літературою, а також серед вбитих були обізнані: Сементух (Ярий), Карпух (Кравченко), Бабилицький (Ярема), Королюк (Христя).

Ліквідація керівництва Ковельського окружного проводу ОУН все-таки не давала спокою першому секретарю Волинського обкому КП(б)У Івану Грушецького. В краї ще залишалися живими й діяли декілька підпільних груп.

Читайте також: Легендарний командир УПА Олексій Шум-Вовчак