Єврейська община із США програла у Ковелі суд по землі

На зруйнованому кладовищі в селі Тойкут поховані їхні одновірці, в тому числі розстріляні нацистами в ході Другої світової війни. Все почалося більше десяти років тому, коли ця територія опинилася у приватних руках.

За договором купівлі-продажу від 23 січня 2004 року місцевий підприємець Павло Семенюк придбав будівлю гаража, що підтверджується витягом Волинського обласного БТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно у селі Тойкут на вулиці Шосейна, 11. Того ж року він звернувся до Тойкутської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею 0,28 га, для розміщення та обслуговування деревообробної дільниці, і 8 квітня такий дозвіл отримав.

Розпорядженням голови Ковельської районної державної адміністрації Вадима Грищука від 10 грудня 2007 року Павлу Семенюку затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розширення деревообробної дільниці та надано іще 0,8068 га в оренду терміном на 25 років. У 2008 році гараж реконструйовано в деревообробну дільницю, а 1 березня 2010 року підприємець узаконив своє право власності на нерухоме майно на підставі попереднього рішення сільської ради. Між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки.

До речі, на радянській карті генштабу збройних сил СРСР на місці цих сьогоднішніх пилорам – позначено склад палива колгоспного двору.

Діяльність підприємства потрапила у поле зору дослідників. У серпні 2014 року прес-центр «Волинських старожитностей» опублікував новину: «У Токуті на кладовищі порушули спокій загиблих євреїв».

Чи було звернення «Волинських старожитностей» в прокуратуру – нашому виданню невідомо, але ось до господарського суду Волинської області невдовзі надійшла позовна заява від «Об’єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу», яке знаходиться у столиці США – місті Вашингтоні (округ Колумбія). Відповідачами були Ковельська РДА та Павло Семенюк. Від позивача в судовому процесі участь взяв директор представництва цієї американської організації, житель міста Львова Мейлах Шейхет (на фото).

Вимоги позивачі обґрунтовували тим, що на наданій Павлу Семенюку земельній ділянці знаходиться місце масових поховань – давнє кладовище, «яке є пам’яткою історико-культурної спадщини, тому така ділянка повинна залишатись у державній формі власності».

Втім, ще в 2008 році тойкутський сільський голова Ольга Мазурик інформувала волинські ЗМІ про неабиякі земельні «апетити» заморських іудеїв: «До нас вже не вперше звертаються представники американських об’єднань комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу, щоб ми виділили їм понад чотири гектари землі, тої, де нібито було кладовище. На сьогодні ніяких документів не зберіглося. Наші місцеві депутати вважають, що землю дійсно потрібно виділити, але не в такій великій кількості».

Відмовляючи у позові, суддя господарського суду Волинської області Петро Слободян своє рішення від 17 березня 2015 року мотивував тим, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було погодженого відповідними службами, а позивачами не надано жодних доказів на підтвердження того факту, що центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини прийнято будь-яке рішення про те, що територія давнього єврейського кладовища та давніх поховань включена до переліку об’єктів культурної спадщини, набула правового статусу щойно виявленого такого об’єкта, чи занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Також суд виходив з того, що жодним чином не встановлені чіткі межі ні єврейського кладовища, ані місця масових розстрілів і поховань, в тому числі відсутній проект землеустрою з організації та встановлення меж територій історико-культурного призначення, який повинен розроблятися, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1094. Крім того, суд дійшов до висновку: оскільки встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес позивачів не порушені, положення про позовну давність застосовані бути не можуть.

Єврейське об’єднання подало апеляцію і перемогло. 4 червня 2015 року постановою колегії Рівненського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Віктор Саврій, судді Юлія Мамченко, Ірина Павлюк) рішення суду першої інстанції було скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Мотивація колегії: «спірне розпорядження та договір оренди земельної ділянки укладено із порушенням вимог земельного законодавства… проект землеустрою, який було затверджено спірним розпорядженням, не містить висновку державної експертизи, а матеріали відбору земельної ділянки не містять висновків контролюючих органів».

Однак із висновками суду апеляційної інстанції не погодився Вищий господарський суд України, переглядаючи справу в касаційному порядку за скаргою Павла Семенюка. Мовляв, постанову прийнято з порушенням норм процесуального права. На час прийняття спірного розпорядження і укладення договору оренди земельної ділянки не існувало законодавчої заборони щодо передачі її в оренду.

Також управління культури Волинської обласної державної адміністрації надало письмове пояснення по справі, зазначивши, що на спірну ділянку не поширюється дія Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Втім, американське єврейське об’єднання із США не стало очікувати на постанову Вищого господарського суду звернулося з новим позовом, але цього разу – до Ковельського міськрайонного суду. Оскільки позовна заява досить об’ємна, ми акцентуємо вашу увагу на її ключових деталях.

У Ковельському міськрайонному суді цю справу з вересня 2015 року розглядав суддя Петро Бойчук. Судові засідання відбувалися у режимі відеоконференцій. Нещодавно головуючий озвучив рішення: в задоволенні позову відмовити повністю.