«Ковельський самородок» Тарас Романчук розповів про свою кар'єру у польській «Ягеллонії»

Сьогодні успішного футболіста Польщі, а раніше вихованця ковельського футбольного клубу «Ковель-Волинь», досить складно впіймати в рідному місті задля інтерв᾿ю.

Однак, саме в Ковелі випала чудова можливість поспілкуватися із півзахисником польської «Ягеллонії», яка з приходом в команду Тараса Романчука змогла вийти на новий рівень Екстракласи.

Про чемпіонати області, тренування у футзалах, яскравий старт, «Легіоновію» та «Ягеллонію», відпочинок та про багато іншого – 26-річний ковельчанин розповів в опублікованому інтерв'ю на сайті ФЦ «Ковель-Волинь».

– Перейти від рівня гри в Чемпіонатах області до рівня гри у професійних клубах вдається не кожному. Як розпочалася твоя кар᾿єра у польських «Легіоновія», а згодом і «Ягеллонія»?

– Я завжди вірив в себе. В Україні я їздив до багатьох команд, та вони не хотіли мене брати. Я перебував там тиждень-два, не більше. Поїхав я в Польщу з надією, що залишуся в команді, а вийшло так, що залишився в третій лізі. Мені дуже все сподобалося.

В «Легіоновії» були всі умови працювати над собою. Згодом я потрапив до «Ягеллонії» і, наразі, вже граю там 3,5 роки. Думаю, що це ще не кінець і не варто зупинятися над тим, що я досягнув, а ще більше працювати, бо впевнений –  ще є над чим працювати і куди рости.

– Після того як «Ягеллонія» запропонувала тобі зіграти в її складі, чи існували сумніви, що ти не зможеш достойно себе зарекомендувати?

– Мені спочатку здавалося, що буде тяжко на цьому рівні. І, справді, спочатку було дуже важко, але поступово звик, перестав боятися, почав більше себе реалізовувати, більше брати на себе гру, робити те, що ти вмієш.

– Від 2013 року твоя кар᾿єра набрала стрімких обертів: гра за «Легіоновію», а згодом контракт із «Ягеллонією», з приходом до якої тебе команді вдалося піднятись. Одне із респектабельних футбольних видань України назвало тебе «ковельським самородком», який перетворився у важливого гравця команди-сенсації Чемпіонату Польщі». Чи вбачаєш ти в цьому власну заслугу? Чи результат – справа усієї команди?

– Перш за все це заслуги тренерів з якими я працював. Спочатку це Микола Вікторович Лис, а також Роман Миколайович Лис. Дуже мені допомогла гра в футзалі, де був тренером мій тато. Напевно, футзала не було б без багатьох людей: братів Біруків Сергія та Роми та інших, котрі цікавилися футболом та вкладали в це гроші.

Допомагали мені розвиватися й хлопці з команди, адже рівень у нас був досить високий і, здається мені, що багато ковельських гравців, гідні грати і в першій і в другій лізі Польщі.

– Кого із гравців Чемпіонату Польщі ти вважаєш професіоналами та до рівня яких хочеться рости?

– Дуже мені подобаються: Констянтин Васільєв з Естонії, Милош Красіч, який грав в ЦСКА, Ювентусі, був чемпіоном Росії та Італії, гарно себе зарекомендував в Лізі чемпіонів, дуже хороший як гравець та як людина.  Кілька разів із ним спілкувався і видно, що людина, досягнувши таких висот в футбольній кар᾿єрі, «не літає десь високо», з ним можна легко поспілкуватися.

– В одному із інтерв᾿ю ти сказав, що на відміну від України «Тут я більше відомий, а в Україні мене ніхто не знає». Як гадаєш, чи змінилося це явище сьогодні?

– В Ковелі мене і так досить багато людей знає і знало ще до того, як я почав грати в Польщі. Звичайно, що в Польщі, все-таки, більше людей мене знає, а особливо в Білостоці.

Ідучи у вільний день по місту, в торговому центрі чи в магазині за продуктами, дуже багато людей вітається, підходить сфотографуватися, поговорити. Це для мене не є проблемою.

У Волинській області досить багато людей мене знає, але Україна це не тільки Волинська область, але й інші. Тому думаю, що там я мало відомий, напевно, чули, або ж дивилися якісь матчі.

– Тарасе, ти вже 5 рік граєш в Польщі. Чи не було складно адаптуватися до нових умов, нової команди, вимог від тренера, а особливо до людей іншої ментальності та інших цінностей?

– Адаптуватися для мене не було проблемою. Польську мову я вивчав навчаючись в Луцьку. Коли приїхав, то одразу намагався розмовляти польською. Весь час проводив тут, не так часто приїздив додому. Згодом навчився і за пів року вже міг вільно розмовляти.

Зараз для мене не є проблемою спілкуватися, чи писати польською.

На моєму шляху завжди траплялися тільки хороші люди, які дуже мені допомагали чи то в «Легіоновії», чи в «Ягеллонії». Навіть тепер, коли комусь із них  щось потрібно, я не в змозі відмовити, адже знаю, що в свій час вони мені допомогли. Я мушу віддячити.

– На початках ти мріяв зіграти у складі професійних футбольних клубів України, однак усім ти «не підійшов». Через досить такий тривалий період класної гри і не аби яких перемог в сусідній країні, чи лишається для тебе актуальним зіграти за великі клуби України?

– Спостерігаючи зараз за чемпіонатом України, на даний момент, мені б не хотілося грати у чемпіонаті України. Якщо й рекомендувати себе, то в якихось чемпіонатах Туреччини.

Якщо порівнювати чемпіонат України 5 років тому і зараз, то зараз це небо і земля. В минулих чемпіонатах я хотів би зіграти, адже був справді високий рівень.

Звичайно, що завжди хочеться спробувати щось більше та сильніше.

– Контракт із «Ягелонією» розрахований до 2020 року. Що ж далі?

– Це ще 2,5 роки. Ще досить багато часу і я думаю, що зараз трансферне вікно відчинене і побачимо.

– Чи слідкуєш ти за розвитком і досягненнями клубу в якому виріс та з якого розпочав свій шлях?

– Звичайно що слідкую. У мене брат тренер ФЦ «Ковель-Волинь» і тато також тренує дітей. Тому я в курсі всіх подій. Сьогодні я навіть йду до хлопців на тренування. Хочу з ними потренуватися. Кожної зими приїжджаю та граю на новорічному турнірі з командою. Мені подобається, що Ковель завжди грав і грає зі своїми вихованцями.

1

– Можливо, серед молодих ковельчан є хлопці, в яких ти вбачаєш майбутніх зірок футболу?

– Мені важко приїжджати і дивитися, адже не так часто буваю дома. Я намагаюся ходити на матчі дорослої команди, восени я був на одній грі.

Важко сказати кому я симпатизую. Дивився на свого племінника Рому і ще на одного Романчука Стаса , які дуже добре виглядають і виділяються зі своєї групи. Знаю з розмов тата, що є в його командах гравці, які дуже добре грають, але не хочу називати прізвища, щоб не було образ. Є декілька людей, які вже зараз себе гарно рекомендують.

– Не дивлячись на щільний графік, ти, все ж, знаходиш час на відпочинок. Де та з ким проводиш вільний час?

– Разом із дружиною ми вирішили, що приїдемо в Ковель на відпочинок. Не хочеться нікуди летіти, хочеться спокійно відпочити та провести час з родиною. Також сьогодні з друзями потренуюся. Для мене це найкращий відпочинок, аніж кудись їхати.

– Що рухає тебе вперед? Словами яких відомих людей ти керуєшся в житті?

– Як тільки я приїхав в «Ягеллонію» на стіні був напис, який перекладається: «Поки ти працюєш та б᾿єшся на футбольному полі, ти – переможець!» З того часу ці слова стали для мене цікавими. І я завжди їх беру до уваги.