Недосконалість законів: ковельчанин помер, не дочекавшись пересадки серця

01 Березня 2018, 13:01
2892

Навіть за бажання українець не може пожертвувати органи після своєї смерті. За законом, лише родичі небіжчика можуть погодитися на те, щоб той став донором, але в жалобі вони цього здебільшого не роблять. Хворий і потенційний донор «зустрічаються» рідко, бо реєстрів донорів органів нема. Україна відправляє пацієнтів на закордонне лікування, але воно не покриває потреб усіх охочих. Одна пересадка органу в Білорусі коштує щонайменше 60 тисяч доларів. Держава фінансує закордонну трансплантологію, а пацієнти помирають у чергах.

Про це пише Ярослава Тимощук на ресурсі Тексти.org.ua.

Один українець, який помер здоровим, після смерті міг би продовжити життя ще щонайменше п’ятьом людям, якби віддав серце, печінку, нирки та кишківник для пересадки хворим. Але нині, за всього свого бажання, він не може стати посмертним донором – закон «Про трансплантацію» 1999 року не передбачає такого механізму. За життя ж людина може стати донором органів лише для родичів або для дружини/чоловіка. Правило не діє лише на кістковий мозок (це біологічна тканина, а не орган).

39-річний Віталій Семенюк із Ковеля помер у лютому, за сім днів до засідання Комісії. Йому держава мала виділити гроші на пересадку донорського серця у Білорусі.

Діагноз – міокардит – чоловікові поставили ще у 2011 році. Віталій їздив лікуватися до луцького кардіохірурга, аж поки торік у жовтні йому раптово не погіршало.

Після обстеження в інституті Амосова подружжю повідомили, що єдиний вихід – пересадка серця. Тоді Віталій і Світлана вперше почули про державну програму закордонного лікування для українців, яким не можна допомогти в Україні. Знайомий лікар – один із тих, в якого лікувався Віталій – переслав документи у Мінський центр кардіології. Там запевнили, що беруться за лікування, й виставили рахунок на 100 тисяч доларів. Лише після оплати Віталія мали викликати на обстеження й перевірку донорського серця на сумісність.

Швидко почали збирати документи для міністерства. У секретаріаті від спеціаліста МОЗ почули: «Черга велика, чекайте». Обіцяли передзвонити, коли з’являться новини, але так ніхто і не подзвонив.

Віталій втрачав сили і вагу, падав тиск. У легенях збиралася рідина, чоловік мусив спати напівсидячи. Ноги набрякали. Але, втішаючись короткочасними полегшеннями, чоловік усе одно вірив, що житиме.

«Був налаштований на життя, читав історії прооперованих. Казав: «Якщо люди дочекалися, значить, це можливо», – каже Світлана.

Семенюки чекали 43 дні. 8 лютого чоловік помер, не дочекавшись засідання. Якийсь час Світлана й Віталій працювали в одній лікарні: вона – медсестрою, він – водієм «швидкої». Ковельчани обізнані з реаліями медицини сусідньої держави; найбільше їм подобається те, що білорусам не треба шукати сотню тисяч доларів, щоб мати шанс на порятунок.

Крім Віталія, мінімум 500 українців щороку потребують донорського серця. Печінок треба більше – від 800. Нирок – до двох тисяч. Такій кількості пацієнтів не можуть зарадити ні вдома, ні за кордоном. Наприклад, одна пересадка органу у Білорусі коштує від 60 тисяч доларів. В Україні на ці кошти можна було б допомогти 30-40 пацієнтам.

Коментарі
02 Березня 2018, 10:43
Уже в цьому році на хворих чекає сюрприз. Сімейним лікарям негласно заборонено роздавати направлення до профільних лікарів. Так що забудьте назавжди про безкоштовну медицину.<br/>Будьте здорові!
07 Березня 2018, 22:06
Кримінальну відповідальність за відмову від надання лікарської допомоги ніхто не відміняв...У Білорусі колись буде вулиця Олександра Лукашенка, після його смерті..А чи буде в Україні вулиця Петра Порошенка, після його смерті?
16 Березня 2018, 17:38
Мені пофіг ваші вулиці. Я вже купив - вулицю на Мальдівах. І пересадку серця вже давно зробив. Від крокодила. Не чули про такі? Серед новітнього начальства - це ноу-хау. Вам, плебеям - таке не світить))).
Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024