Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Стежка лісом веде до озера Нечимне
Стежка лісом веде до озера Нечимне

Містика «Лісової пісні» і сліди УПА: що приховує Нечимне

16:06 26.11.2018
1303

Ліси в урочищі «Нечимне» особливі: в дитинстві тут бавилась Леся Українка, пізніше знайшли прихисток воїни УПА, а нині – це місце сили з енергетикою і спокоєм.

Урочище «Нечимне» – ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Тут ростуть рідкісні рослини, а кількість кілець на деревах свідчить про їх давній вік. Серед лісу – озеро, яке замулилось й перетворилось на болото. Все це – прообраз «Лісової пісні», яка стала відома на весь світ.

Розповідь про Нечимне продовжує серію історій спецпроекту «Історії довкола лісу» від Район.in.ua.

Читайте також попередню історію у межах цього спецпроекту: Ресторан з дичиною, дендропарк з батутами та інші принади Цуманської екостежки

«СЕЛО СВОЇХ НЕ ЗДАЄ»

Приїжджаємо у село Скулин, де й розташоване урочище Нечимне, морозного сонячного ранку. Тут нас зустрічає лісничий Скулинського лісництва Леонід Лисюк. Він працює у лісі ще з 1981 року. Спочатку був лісником, потім майстром лісу, а нині вже як 15 років працює лісничим.

Леонід Лисюк розповідає, що чи не кожен у селі має родичів, які пов'язані з УПА. Залишилися й ті, хто брав безпосередню участь у бойових діях на боці упівців.

З правого боку при в’їзді у Скулин стоїть хрест зі стелами з обох боків. На одній – прізвища жителів Скулина та ближніх сіл, що воювали в УПА, на другій – імена репресованих кадебістами земляків. Лісничий підходить до стели й вказує на імена родичів, земляків. Він пояснює, що у лісі багато могил воїнів УПА, а цю братську могилу встановили символічно, щоб вшанувати пам'ять усіх воїнів.

Колись у селі було багато воїнів УПА, місцеві підтримували їх, а прихистком ставав ліс. Тим, хто дожив до наших днів, односельці всіляко допомагають: хто зробить необхідне посвідчення, хто підвезе дров, а хтось просто скаже кілька теплих слів.

«Село своїх не здає», – спокійним і твердим голосом говорить Леонід Лисюк.

Він везе нас в урочище «Нечимне» й веде тими стежками, де колись ступали захисники України.

«Тут, де ями, були бараки. Отут їх муштрували. Збоку стояла конюшня. Вони були понакривані. А там далі коні стояли. В них була окрема землянка. Там он був барак і тут барак. Туди он колодязь».

Це нині ми легко простуємо лісом і роздивляємось заглибини в землі, а колись тут були непрохідні хащі. Ще за метрів 50 – суцільне болото. Навмисно. Таке місце підібрали, щоб було важко знайти й підступитися ворогу.


Дерева в цих місцях не ріжуть.

«Ми не маємо права різати. Тут і пам’ятник, люди сюди ходять. Це неетично», – пояснює Леонід Лисюк.

Читайте також: Екологічні стежки Волині терном не заростають

«ЯК ЗА ГРЕЧКУ НЕ ПРОДАСТЕСЯ, БУДЕТЕ ЖИТИ»

«Не боюсь того агресора, якби в мене ноги, я б добилася до того Путіна. Я б його найшла, я б не побоялася. Можуть ще посадити? Чорт їх забирай. Мені не страшно. Моє життя – то великий-великий колодязь», – емоційно, щедро жестикулюючи, розпочинає розмову 92-річна Ганна Зелена.

Її будиночок не загороджений високим парканом, а проте – причепурений і охайний. Майорить синьо-жовтий прапор. До рук тулиться, ніби припрошуючи, триколірна кицька. Всередині – така ж чистота, навпроти печі – ікони й повсюди багато вишитих рушників. На такі зауваження бабуся тільки всміхається й каже, що раніше у вікно ще й заглядали квіти.


Вона поправляє хустку, бере окуляри й зачитує вірш. У тім вірші: слова про повстанців, Сенцова й час розплати. Дочитує і мало не плаче.

«За ніч написала. Я ж не грамотна. Я тіко зимою ходила в школу, і то не знаю, два чи то три роки. Вздумаю, запишу, лягаю. Знов: запишу, лягаю».


Потім Ганна Зелена показує на свої нігті. Сліди від катувань досі нагадують про себе.

До лав повстанської армії вона приєдналась у 14 років. Стала зв‘язковою. Була сміливою і легко керувала кіньми. Завдяки цій сміливості Ганна здобула авторитет і відповідальність виконувати важливі доручення. Боляче згадує про одне з таких завдань, коли сотенний «Дяченко» попросив перевезти на підводі в ліс двох кабанів, прикритих соломою. Переїзд у селі охороняли власовці. Непомітно проскочити повз не вдалося – відкрили стрілянину.

«Я проскочила, вони кричать і я вже недалеко од лісу вскочила. А то не кабани, то два повстанці були. Тілько мені так сказали, щоб я не боялася».

Потім Ганна Зелена переживає допити, тортури і тюрми.

«Об’їхала всенький світ, всю Росію, три тюрми, Луцька, харківська Холодна гора, Новосибірська тюрма».

Разом з іншими в’язнями її етапували на Урал, Новосибірськ, Петропавловськ-Камчатський, Южно-Сахалінськ, Красноярськ і, врешті, доправили в Норильськ. Там вона рила котловани. Під час участі в повстанні у праве стегно їй увійшла розривна куля.

По поверненню додому ні їй, ні дітям і родичам радянська влада не дала спокою.

«Ой, що робилось. На 9 травня прийдуть, мене заберуть. КДБ закриють. Три дні побуду – випустять. То так, поки не стала Україна. Діти поїхали, бо тут ні роботи не давали, нічого».

У жінки було два чоловіки, від яких народила троє дітей: двох синів і дочку. Та про них їй особливо важко згадувати. Одного сина вбили, інший поїхав за кордон і не виходить на зв’язок. Вона дивиться на старенький стаціонарний телефон і з легкою усмішкою згадує про дочку, як переконувала її забрати вишиті рушники. Та вийшла заміж у Владивостоці, там і народила дочку. А півтора місяці тому приїздила в гості вже з правнуком і таки взяла з собою дев’ять вишитих рушників.

Бабуся пильно вдивляється небесно-голубими очима й повчає: «Як будете боротися, за гречку не продастеся, то будете жити».

Читайте також: Кривий ліс під Колками: чому покручені сосни і що вони лікують

ТУТ БУЛА ЛЕСЯ

«Старий ліс на Волині, дика і таємнича місцина», – так починається драма-феєрія «Лісова пісня». Таким і є урочище «Нечимне». Давність дерев підтверджує лісівничий Леонід Лисюк.

«Більшість їх від Першої світової. Чого я суджу так? На окопах вік дерев. Деколи ділянку якусь рубаємо, окопи такі, що не можемо зробити».

Цими стежками й бігала в дитинстві Леся Українка. А поряд – озеро Нечимне від «нічим незміряне». Озеро вже замулилось, змінилися й ліси, переплуталися стежки, але лісничий каже, що тут – містика «Лісової пісні». Образи твору списані з місцини. Леся Українка тут ніде не написала «Тут була Леся», але це й без надпису зрозуміло завдяки «Лісовій пісні».

На березі Нечимного росте дуб, який називають «Лесиним дубом». У 1963 році, під час відзначення 50-річчя від дня смерті Лесі Українки, львівський театр ставив тут «Лісову пісню». Посадили чотири дуби. Серед них є дуби, посаджені поетом Максимом Рильським і композитором Анатолієм Кос-Анатольським.


Лісівники позначили місце, де колись стояла хижка дядька Лева, обгородили копанку, що утворилася зі старої криниці, спорудили музей «Лісової пісні».

Кожного року, на початку серпня понад півсотні молодих митців читають у Нечимному твори Лесі Українки. Відчути містику «Лісової пісні» з’їжджаються зі всього світу.

Читайте також про героїню проекту «Лісівники Волині. Портрет у деталях»: «Ліс швидко стає звичкою», – спадкова ліснича з тридцятилітнім стажем

Антоніна АНДРІЙЧУК

Фото Олесі САЄНКО

Коментарі
16 грудня
Сьогодні
Вчора
14.12.2018
13.12.2018
12.12.2018
11.12.2018
Топ оголошення
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин