Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Віра Франко
Віра Франко

Як КДБ зірвав весілля племінника Лесі Українки з внучкою Івана Франка

14:44 02.01.2019
1652

Переглядаючи датовані літом 1972 року щоденні повідомлення КГБ лідеру УРСР Володимиру Щербицькому, ледь не в кожному документі натрапляєш на імена видатних українців. Переважно це жертви репресій — Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба... Раптом око помічає в одному з повідомлень прізвища одразу двох давно померлих класиків вітчизняної літератури — Івана Франка та Лесі Українки. Ще більший подив настає, коли, ще не розуміючи, про що ж там мова, бачиш на тих самих сторінках ім'я першої в історії жінки-космонавта — Валентини Терешкової. Що їх взагалі може об'єднувати?

Про це пише «INSIDER».

ШЛЮБ, ЯКИЙ НЕ МАЄ ВІДБУТИСЯ

Справа в тому, що незабаром у складі туристичної групи до України мав прибути уродженець Волині, громадянин США Юрій Косач. Він був доволі відомим письменником та редактором. Проте багато хто сприймав Косача насамперед як племінника Лесі Українки. Родичі постатей такого рівня, які займалися публічною діяльністю, зазвичай ставали об'єктами уваги КГБ.

Працівники спецслужби читали листи, які відправляв до України та отримував у відповідь Косач. Тому знали, що під час чергової поїздки на рідну землю 63-річний чоловік збирався одружитися. Його нареченою стала жителька Львова віком 49 років на ім'я Віра, що носила прізвище свого славетного діда — Івана Франка. Для чоловіка цей шлюб мав бути третім, для жінки — другим.

Радянська влада, м'яко кажучи, була не в захваті від планів цієї пари. На повідомленні КГБ Щербицький залишив резолюцію: «Тов. Федорчуку В.В. (головному чекісту України — Insider). Заходи з попередження шлюбу?». Тобто фактично розпорядився зірвати одруження. Чому?


По-перше, після укладання шлюбу подружжя мало переїхати до Америки. На думку КГБ, для Віри Франко це й було основною метою виходу заміж. Сама по собі еміграція на Захід нащадків постаті такого масштабу могла бути розцінена як удар по іміджу СРСР. Родичі двох великих українських письменників створили родину та живуть у США — чим не «картинка для ворожої пропаганди»?

По-друге, влада добре усвідомлювала, що Віра Франко її не любить. Підстав для цієї нелюбові було більш ніж достатньо.

ВІРА ФРАНКО: ДВІЧІ «ШПИГУНКА»

У поле зору чекістів Франко вперше потрапила в далекому 1940-му, коли їй було 17 років. Львів, у якому мешкала дівчина, нещодавно був приєднаний до СРСР. Її батько, Петро Іванович Франко, завдяки лояльності до радянського режиму (а також, очевидно своєму походженню) став депутатом української Верховної Ради. Сама ж Віра приблизно у цей час почала працювати у новоствореному меморіальному музеї свого діда.

Якось Франко помітили у будівлі німецької комісії з обміну біженцями у Львові. Вона кілька разів зустрілася із членом комісії на прізвище Фац, якого підозрювали у причетності до гітлерівської розвідки. До Віри вирішили відправити агентів НКВС; крім того, за нею встановили посилене зовнішнє спостереження. Повідомлення про можливу співпрацю доньки депутата з розвідкою нацистів дійшло до голови НКВД Лаврентія Берії.



Згодом Франко виїхала до Відня, де жила в дядька та збирала для музею матеріали про діяльність діда (за версією чекістів, перед тим вона встигла побути в Німеччині, куди виїхала разом зі згаданим Фацем). У травні 1941-го дівчина повертається до Львова. Ймовірно, спецслужби СРСР не зводили в неї ока. Але місяць потому починається радянсько-німецька війна. Віра лишилася у рідному місті, до якого увійшла гітлерівська армія.

Тепер вже німці почали підозрювати онучку класика у роботі на радянську розвідку — начебто саме з цією метою вона знаходилася у Відні. Пізніше вона припускала, що ці підозри з'явилися через високий статус її батька (який, до речі, загадково загинув влітку 41-го) в СРСР. У вересні того ж року Віру Франко арештовує гестапо. Далі — тюрми Львова, Варшави та Берліну, рік в одиночній камері, побиття на допитах, тиф. У 1943-му ув'язнену переводять до концтабору Равенсбрюк. Там вона познайомилася та подружилася із Женев'євою Де Голль — племінницею лідера французького Спротиву, майбутнього президента. Наступний пункт призначення — концтабір Цводау, який у травні 1945-го звільнили американські війська.

Але страждання Віри на цьому не завершуються. У Львові, куди вона повернулася, того ж року її арештовує НКВД.

Вдруге Франко звинувачують у шпигунстві. Слідчі пригадали і довоєнні контакти з Фацем, і поїздки до Німеччини та Відня. У довідці КГБ, складеній у 1972 році, стверджується, що за часів німецької окупації Львова Віра тримала зв'язок із гестапівцями та офіцерами Вермахту, виконувала для них роль перекладачки. Про перебування її у німецьких тюрмах в документі не згадано — лише зазначено, що її «з невідомих причин» арештували та тримали в концтаборах.


«Звинувачення у роботі на німецьку розвідку Віра Франко відкидала. На допитах вона дуже детально описала своє перебування у Відні та контакти з німецькими офіцерами. Але наполягала, що ті зустрічі або були випадковими, або мали побутовий характер», — каже наукова співробітниця музею «Тюрма на Лонцького» Олеся Ісаюк, яка вивчала ту кримінальну справу.

На думку дослідниці, під час допитів Франко намагалася справляти враження легковажної, нерозумної людини — саме таке враження виникає після прочитання протоколів. Але впевнено казати, чи насправді виконувала жінка завдання однієї з розвідок, ми не можемо.

Спочатку, 1946-му, справу закрили за відсутністю доказів, але згодом відправили на дорозслідування, і в результаті наступного року Особлива нарада при МГБ присудала Вірі 5 років таборів.

Покарання вона відбувала у Воркуті, працюючи на вугільній шахті. Несподіванкою стала зустріч Франко із німкенею, колишньою старшою її барака у Равенсбрюці, яка тепер теж відбувала покарання. У таборі доля звела Віру із ще однією ув’язненою з відомим прізвищем — донькою Нестора Махна Оленою.

Після табору два роки Франко пробула на засланні, звідки повернулася до Львова у 1953-му. За звільнення жінки роками боровся її дядько — Тарас Іванович Франко. У 1959-му Віра добилася реабілітації.

Після повернення до рідного міста героїня цієї статті жила з матір’ю та працювала медсестрою.

Словесний портрет Віри, який КГБ подає у своєму повідомленні, практично не містить «світлих фарб». Її характеризують як ласу до грошей, нечесну, розбещену авантюристку. «Наявні відомості про те, що Франко Віра з метою наживи вдавалася до таких непорядних вчинків як обмін іноземцям на носильні речі землі начебто з могили І. Франка, а також продавала старі речі, видаючи їх за ті, що належали в минулому дідові», — зазначається в повідомленні чекістів.


«Комітетчики» знаходять єдиний «плюс» у поведінці Віри. Її двоюрідна сестра Зиновія Франко була відомою дисиденткою та цікавила органи держбезпеки набагато більше. Віру викликали на допит стосовно сестри, на якому вона «поводила себе позитивно». Тобто, ймовірно, засуджувала діяльність Зиновії і, можливо, розповіла про неї те, що цікавило КГБ.

«У разі виходу заміж ща Косача та виїзду за кордон Франко з огляду на неврівноваженість характеру, схильність до авантюристичних вчинків з метою наживи може бути використаною закордонними націоналістичними колами на шкоду інтересам Радянської держави», — резюмували автори повідомлення.


Віра сама усвідомлювала, що з такою біографією отримати дозвіл на переїзд буде важко — навіть якщо вийти за громадянина США. Тому ходила по кабінетах впливових чиновників та партійців, аби ті їй допомогли. Серед них начебто була перша жінка-космонавт, депутатка Верховної Ради СРСР Валентина Терешкова-Ніколаєва.


ЮРІЙ КОСАЧ: ВІД УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІСТА ДО ДРУГА СРСР

Так само непростою була й доля нареченого Віри — Юрія Косача. У молоді роки він, мешкаючи на Волині (яка перебувала у складі Польщі) та навчаючись у Львові та Варшаві, став переконаним українським націоналістом. На початку 1930-х польська влада двічі арештовувала молодого літератора — йому інкримінували антидержавну діяльність, зокрема підготовку збройного повстання на Волині. Обидва рази Косач потрапляв за грати, але виходив на волю — під заставу та за амністією. У 1933 році, коли постала загроза нового ув'язнення, письменник виїхав до Чехословаччини.


Наступні 10 років минули в еміграції: Прага, Париж, Берлін. Весь цей час продовжують виходити художні та публіцистичні праці Косача.У 43-му він повернувся до Львова (який був зайнятий німцями). Але ненадовго: наступного року, коли до міста підходила Червона Армія, виїхав до Кракова. Невдовзі з Юрієм трапилося те ж саме, що й з його майбутньою нареченою Вірою Франко: німці арештували його та відправили у концтабір. Якийсь час після війни він провів у таборах для переміщених осіб. У 1949-му письменник оселився у США.

Життя у далекій країні не було легким та безхмарним. Косач, який вже був доволі відомим літератором, продовжує друкуватися, займається редакторською роботою. Однак особливих грошей це не приносило, тому доводилося заробляти іншими шляхами — наприклад, працювати сторожем. Діаспорне середовище, зокрема письменницьке, майже нічим не допомогло Юрію — а той, у свою чергу, практично не контактував із місцевими українцями.

Колишній націоналіст поступово змінив погляди — тепер він явно симпатизує СРСР. Радянська Україна є економічно та культурно розвиненою, «соборною» та «суверенною» державою — таким є лейтмотив багатьох тогочасних текстів Косача. Він завзято критикує націоналістів та більшу частину української громади Північної Америки. На думку дослідниці творчості Юрія Косача Ольги Полюхович, однією з причин цього були його особисті образи на діаспорян. А радянський режим вдало скористався цими образами, схиливши письменника до співпраці.

Взагалі лояльних до себе американських українців комуністична влада любила і всіляко заохочувала. «Прогресивні» (так їх називали в СРСР) діаспоряни виступали союзниками радянського режиму у боротьбі проти заокеанських українських націоналістів. З часом Юрія Косача, як «правильного» емігранта, почали друкувати в пресі СРСР. А у 1964-му вперше (але не востаннє) запросили в Україну — на святкування 150-ліття Тараса Шевченка. Він прийняв запрошення.


Наступного року КГБ у повідомленні до ЦК КПУ із задоволенням відзначав, що поїздка явно «пішла на користь» американському гостю. Після повернення до США він ще більше зблизився з «прогресивними» колами та активізував антинаціоналістичну риторику. Чекісти наголошують, що Косач користується певним авторитетом серед емігрантів, тому «його виступи як за кордоном, так і в радянській пресі можуть сприяти викриттю антинародної сутності націоналістичної діяльності та зміцненню патріотичного руху в еміграції за розширення зв'язків з Радянською Україною». «Темні плями» біографії письменника, зокрема публікації у німецьких виданнях гітлерівських часів, вже нікого не цікавили.




На цьому тлі дещо несподіваним виглядає факт зв’язку Косача з ЦРУ. Оприлюднені документи американської спецслужби (які першою дослідила Ольга Полюхович) свідчать про те, що принаймні один раз письменник зустрівся з її представником. Зустріч, ініційована самим Косачем, відбулася у 1964 році, після його повернення з першої поїздки до СРСР. Від українця співробітники ЦРУ дізналися про хід того візиту та контакти з радянськими письменниками. Невідомо, чи здогадувалися про співпрацю з ЦРУ чекісти, але в їхніх документах про це нічого немає.


СРСР міг втратити «рупор», яким був Юрій Косач, якби той одружився на Вірі Франко. Щоправда, у суперечках із родичами (які були проти шлюбу) письменник обіцяв «перевиховати» майбутню дружину. Але якщо навпаки Косач потрапить під вплив жінки, знову змінить позицію, і комуністичний режим отримає двох нових ворогів в українській діаспорі? Такого КГБ допустити не міг.


Взагалі в історії із цим запланованим одруженням більше питань, ніж відповідей. Чекісти в документі мимохідь зазначають, що Косач та Франко перед цим якийсь час вели листування. Але як та коли вони познайомилися? Чи бачилися особисто? Зрештою, чи було між ними кохання? І якщо так — чи взаємне? Невідомо.

На думку КГБ, Вірою Франко в цьому питанні керував виключно розрахунок. Вона, мовляв, лише хотіла у такий спосіб переїхати до Штатів та жити у достатку.

Ольга Полюхович зазначає, що дослідники більше знають про листування Косача із вже згаданою Зиновією Франко. «Щодо Віри Франко, то певний план спільних справ із Юрієм Косачем існував. Проте з Косачевої сторони виглядало так, що це мав би бути – що найважливіше для нього – творчий тандем. Він у той час переймається передовсім тим, що мало часу приділяє творчій діяльності, і разом із тим прагнув залишити свій слід в історії літератури», — пояснює вона.

Ще одна цікава деталь, на яку звернула увагу літературознавиця. У 1972 році, тоді, коли Віра Франко нібито прагнула переїхати до Косача у США, сам він писав у листі її кузені Зиновії, що хоче вийти на пенсію (аби мати більше часу на творчість) та переїхати до Польщі або Югославії. Здійснити це бажання письменнику заважало те, що в США жила його хвора мати.

«ОПЕРАТИВНІ ЗАХОДИ»

І ось у липні 1972-го Юрій Косач прилетів до Радянського Союзу. Намірів не змінив — попереду похід у РАЦС із Вірою Франко. Що робити чекістам, аби виконати доручення Щербицького? Можна припустити, що вигадувати якість формальні підстави для відмови у шлюбі «контора» не хотіла — а раптом після цього письменник образиться на радянський режим (цілком вірогідний варіант, враховуючи історію його конфлікту з діаспорою)?

Шлях вирішення цієї проблеми описаний у черговому повідомленні. «З цією метою (для зриву шлюбу — Insider) було організовано викрадення у В. Франко сумочки, де зберігалися її паспорт та листи Ю. Косача, в яких він висловлював готовність одружитися на ній», — рапортує КГБ все тому ж Щербицькому.

Автори документу стверджують, що Франко планувала використати листи для тиску на Косача у випадку, якщо він раптом передумає одружуватися. Цей момент виглядає дещо незрозумілим та нелогічним, проте детальніших роз'яснень, нажаль, немає. Як і подробиць операції з викрадення.


Керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак вже близько десяти років вивчає архіви КГБ. Раніше він ніколи не зустрічав згадок про випадки викрадення чекістами документів у таких ситуаціях.

«Були так звані «Мероприятия Д» — це негласний обшук, під час якого могли вилучати певні документи, копіювати їх, але потім повертали на місце. Але так працювали по розвідниках або тих, кого підозрювали у зв’язках із розвідкою», — пояснює він.

Для відновлення викраденого паспорту потрібен час. Косач може й погодився би повернутися до України пізніше, аби таки розписатися з нареченою. Проте КГБ почав ще інтенсивніше «обробляти» чоловіка, передавши через родичів весь наявний компромат на Франко. І той здався: вирішив, що вона дійсно керується лише корисливими мотивами та відмовився від шлюбу.

Як вже було згадано, ми майже нічого не знаємо про характер стосунків цих двох людей. Але фінал історії підказує, що це навряд чи було велике кохання.

Пробувши півмісяця в Україні, Косач через Москву повернувся у Нью-Йорк. Шляхом крадіжки КГБ виконав завдання.


Чи писали один одному після цього герої нашої історії? Ми не знаємо. Чи бачилися особисто? Очевидно, ні. Віра Франко померла у Львові у 1988 році. Юрій Косач — у 1990-му в місті Пассейк, штат Нью-Джерсі.

Едуард АНДРЮЩЕНКО

Коментарі

Сергій

15:13 02.01.2019

Дякую за статтю. Текст на рівні!

Андрій

20:40 02.01.2019

Так-так, все це кляте КДБ. А ще вони незаконно припинили трахання по схронах вошивих бандерівців, аби не це - в Гейропу ми прийшли б значно рагіше.

Олекс

23:17 02.01.2019

Дякую за пізнавальну статтю. Ці відомості про долю видатних людей та їхніх нащадків варто розповджувати у ЗМС. Ще раз щиро дякую за наданий матеріал !

агент 007

06:10 03.01.2019

вважаю роботу КДБ незадовільною Якби вони працювали як належить, то зараз бандерівської неисті стільки не розплодилося б.

агенту

22:07 04.01.2019

Згоден. Тим більше, що у 1991 році більшість КДБстів зрадила присязі і продовжила займатись всякою х..ю тільки вже в СБУ. А у 2014-му продали і Яника з бригадою, і знову стали служити новій владі. А після 31 травня цього року почнуть служити знову по новому. Іуди.

Арнольд Швайкшвейгер

01:44 06.01.2019

Підкамінний, ти і тут сереш?
Твоя комуна згноїла твою молодість і ти тішишся з того, як вони портили життя людям - подивися, то ж скани реальних документів там зверху...
отак твоя комуна працювала, і "догосподарювалися" до того, що стояли в кілометрових чергах за туалетним папером, а хто не дочекався, то газетою "Правда" с@аку підтирали...

24 червня
Сьогодні
Вчора
22.06.2019
21.06.2019
20.06.2019
19.06.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин