Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Марко Луцкевич
Марко Луцкевич

Історія ковельчанина Марка Луцкевича, який в умовах Речі Посполитої захищав права українців

16:00 27.01.2019
719

Є сторінки в історії, що не залишають байдужими серця, хвилюють своєю актуальність через роки. Одна з таких про ковельчанина Марка Луцкевича, який дбав про свою і національну гідність в нелегкі часи поневолення українського народу.

Про це йдеться на сторінці благодійного фонду Івана Омелянюка «Майбутня Волинь - Україна» у Facebook.

Постать ковельчанина Марка Луцкевича, українського громадського і політичного діяча, посла 1 каденції сейму польського постала в новому світлі із архівів газети «Діло» за 1922 рік.

Із біографії: народився у 1882 році в місті Ковелі. Здобув початкову освіту, потім агрономічну в Києві та закінчив вільний Народний університет в Москві. Працював за фахом, мав активну громадянську позицію. Трибуну польського сейму використовував для боротьби за права українського населення, за прийняття законів, які хоч трохи стримували б ополячення і спонукали до національного відродження. Саме тому активно підтримував в 1916 році Комендантів Ковельського комісаріату УСС Дмитра Вітовського та Михайла Гаврилка. В них вбачав однодумців у боротьбі за ідею державної незалежності, як віху визвольного руху України та утвердження національної гідності в надзвичайно складних умовах. Через тиск і переслідування у 1923 році емігрував до Чехії, а потім в 1924 році до СРСР. Через несприйняття радянської дійсності і розчарування в системі, висловлювання з цього приводу, був заарештований в 1927 році. В одних джерелах повідомляється, що розстріляний в 1940 році, а в інших, що вивезений до Сибіру, де помер в 1934 році.

Газета «Діло» № 24 від 1 жовтня 1922 року пише:

«26 вересня на залізничному вокзалі м. Ковеля заарештовано Марка Луцкевича за те, що пасажирам роздавав оповіщення про скликання 1 жовтня віче у справі виборів (оповіщення пройшло цензуру пана старости). Арештованого під багнетами відправлено з двірця по повітової команди поліції».

Ця ж газета пише, що 1 жовтня в Ковелі заплановано повітовий виборчий з'їзд, на який кожне село має прислати по 5 представників. На порядку денному серед інших питань-питання виборів до польського сейму.

В день арешту Марко Луцкевич відмовився прийняти від поліціянта повістку до суду польською мовою. Його арештували. Після цього відбувся суд.


Про судове засідання повідомляє газета «Діло» № 35 від 14 жовтня 1922 року:

«Суддя запитує польською мовою: «Чи визнає він свою вину, у відповідь Луцкевич (на українській мові): «Я громадянин Речі Посполитої Польської з примусу, але це інше питання. Як українець, прошу Високий Суд аби до мене звертались на рідній українській мові. Конституція польська виразно застерігає мені право на користування рідною мовою.

Суддя: Краще скажіть чи володієте Ви польською мовою?

Луцкевич: Так. Польською мовою розговірно та на письмі володію добре. Але яко громадянин української народності прошу одначе. Аби до мене зверталися на рідній мені мові й відповідати на поставлені мені питання в мові польській не змусите мене ані тюрмою, де вже за тоє сидів я не раз, ані засланням, а ні навіть кулею…».

Коли секретар суду пропонує підсудному підписати протокол, Луцкевич відповідає: «Хоча я тут нічого не зізнався, бо мені не дано взагалі говорити, одначе все, що написано в тому протоколі підпишу, коли воно буде складено на мові українській. Змушування ж мене до підпису польського паперу є насильством…».

Суддя: … не хоче він підписувати, то й не треба. Зазначте, що відмовився від підпису».

Через деякий час суддя оголошує вирок «непринимання визнання не є переступство й цей вчинок не підходить під арт.138 КК. Справа закрита».

Тоді Луцкевич звертається із запитанням навіщо його покарано в попередні рази? Навіщо поліція тероризувала рідню? Навіть не вільний від кпин-наруг старенький батько?... Отже виходить ,що не можна карати за непринимання польських паперів. Очевидно добре попорпавшись в польських законах, нетрудно доскіпатися, що в Україні мають право жадати, щоб до них звертались в суді на рідній нам мові».

«Так до нас дійшов голос нашого земляка, представника ковельської еліти, що з почуттям національної гідності відстоював право українського громадянина на своїй землі під польською владою. Питання залишається актуальним до сьогодні в незалежній Україні. Нехай в свідомості ковельчан буде повага до свого історичного минулого, як настанова на день сьогоднішній на прикладі подій сторічної давнини. Шануймо своє минуле і пам'ятаймо предків своїх», – йдеться у дописі фонду.

Коментарі

ДІД

20:34 27.01.2019

Чудова історія. Актуальна на сьогодні. Знав особисто нащадків...інтелигентні люди...Дякую за публікацію.

волинянин

20:58 27.01.2019

такі люди-гордість нашого краю!₴

Кіра Луцкевич

21:28 27.01.2019

Марко Луцкевич - рідний брат моєї бабусі Серафими

Льоня

07:53 28.01.2019

В 1800 их старостою Ковеля був теж Луцкевич ,родич його розповідав як він змінив напрямок вул Володимирськоі !

До Кіри Луцкевич

16:56 29.01.2019

Будь,ласка! Розкажіть більше ! Може на сторінках газети або для музейних працівників.Це ж історія наша.Можна тут також додати....

бувший ківерчанин

12:20 30.01.2019

Я особисто знав Лева Степановича Луцкевича- чудовий був чоловік...

Луцкевич Андрій

10:28 15.02.2019

У мого батька є родовід Луцкевичів. Там і за Марка є дещо, але менше від усіх. Напевно із-за його діяльності. 0509716622 Микола.

19 лютого
Сьогодні
Вчора
17.02.2019
16.02.2019
15.02.2019
Топ оголошення
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин