У Ковелі храми УПЦ КП і УПЦ МП розташувалися навпроти один одного. «Рожева» церква – Свято-Воскресенський кафедральний собор (Московського патріархату). «Сіра» церква – це собор Благовіщення Пресвятої Богородиці (Київського Патріархату). Між ними не більше п'ятдесяти кроків і чверть століття розколу.
Розташовані поруч, дві громади проходять перевірку на християнську любов і терпимість, – пише Українська правда.
«Сіра» чи «рожева»?
Кросівки, «спортивки» в білу смужку, кепка і гірський байк. Школяр Антон Павлюк на кілька секунд зупиняється біля храму на вулиці Соборній у Ковелі, щоб ніяково перехреститися (трюки на велосипеді даються хлопцеві явно простіше).
– Вся моя родина ходить в «сіру» церква (назва за кольором фасаду), я частіше в «рожеву» – тут у мого друга батько батюшкою працює. А у моїх батьків там, типу, їх батюшка улюблений, – махає він рукою в бік сусіднього храму.
«Сіра» церква – це собор Благовіщення Пресвятої Богородиці (Київського Патріархату). «Рожева» – Свято-Воскресенський кафедральний собор (Московського). Між ними не більше п'ятдесяти кроків і чверть століття розколу.
Розташовані лицем до лиця, дві громади проходять перевірку на християнську любов і терпимість. Те, що так важливо для більшості дорослих, нівелює юнацька мудрість школяра Антона Павлюка.
– Слухай, так мені без різниці, куди ходити молитися, – каже він. – Можу туди, можу сюди. Це ж храм! Ти ж не магазин вибираєш, де продукти або речі получше. Найголовніше в житті, щоб церква була, а яка – не важливо.
– Всі ми від Адама і Єви пішли, хіба там не люди? – підтримує розмову Валентина, яка просить милостиню . – Що в тому, що в цьому храмі вчать одному і тому ж – не пити, не курити, Бога любити.
Валентина мружиться на полуденному сонце, нагороджуючи перехожих блаженною посмішкою.
– Повинно бути єдине поклоніння Богові – так Біблія говорить, – мовить вона, з вдячністю беручи п'ять гривень. – Українець ви, росіянин, поляк або американський чоловік – все одно повинен любити ближнього свого, як самого себе.
Мені немає різниці між патріархатами, між циганами і штундами (християни протестантської спрямованості, що вийшли з німецьких колоністів XIX століття). Церква – не їжа, одяг, куриво, горілка і матюки. Церква – це Бог ...
– Гаразд, бувай! – Антон втрачає інтерес до спонтанної проповіді і ховається за поворотом, енергійно крутячи педалі.
«Вони не канонічні, розумієш?»
Таких, як Антон і Валентина, готових без роздумів примирити в собі два протиборчі табори, у Ковелі не так вже й мало. Як показало опитування УП, парафіяни різних патріархатів в Ковелі далекі від відкритої ворожнечі, хоча є і ті, хто наполягає на своєму.
– Я проти об'єднання, – каже Катерина, яка відвідує Свято-Воскресенський собор (МП). – Мої прадіди, діди, ходили сюди. В «київський» не піду!
– Сонечко, рідненький, я з цієї церкви нікуди не піду! – додає пенсіонерка Надія Сергіївна. – Президент нехай по Стамбулам їздить, зустрічається, з ким хоче. То – його воля. Але я православ'я своє не кину!
– Так вам його ніхто начебто не пропонує кидати, – зауважую.
– Правильно! – із задоволенням погоджується вона. – Як хочете моліться, тільки Бога славте. Як я ставлюся до Київського патріархату? Ну, рідненький ... Вони не канонічні, розумієш, в чому справа? Не хочу з ними об'єднуватися. Моя подруга і сваха ходять туди, в «сіру». Ось нехай собі і ходять.
– А ви не знаєте, як цей Київський Патріархат зробили? – втручається в розмову Ніна Іванівна. – Ці українці їздили по храмах, били людей, забирали ікони, я про це багато читала.
– А ви хіба не українка? – питаю.
– Українка, – відповідає. – Але ті українці повстали проти церкви. Вони і наш собор хотіли відібрати. Той Філарет сам себе головним оголосив. Його ж ніхто не визнав.
– А якщо все ж визнають? – цікавлюся.
– Мої діди в цій вірі помирали, помру в ній і я, – не здається вона. – Наша церква була, хай вона і буде. Об'єднуватися ні з ким не хочу! Нехай президент не втручається. А Біблія попереджала, що в останні дні перед кінцем світу таке непотрібство буде.
Крапку в цій суперечці ставить Раїса Павлівна, прихожанка Московського Патріархату. Вона блищить християнської мудрістю, закликаючи всіх до покаяння.
– Церква повинна бути одна в державі, – впевнена вона. – Об'єднаймося тільки на основі покаяння. Повинен бути мир, любов між нами. Потрібно вирішувати всі так, щоб не втягувати віруючих у ворожнечу. Це не справа президента і Верховної Ради!
– Нехай депутати економікою займаються, а не погіршують розкол, – підсумовує жінка. – Там, де розкол – там немає Христа!
Самі священики Свято-Воскресенського собору (Московського Патріархату) говорять про перспективи об'єднання і автокефалії вкрай неохоче. Хоча зрозуміти їхнє ставлення до запущеним парламентом і президентом процесам, в принципі, можна.
– Вкрай негативно ставлюся! Ми не отримували благословення, щоб з вами про це говорити, – відповів коротко священнослужитель, перш ніж покинути церковний двір.
«Миряни – стадо, яке піде за пастирем»
Перша церква на місці собору Благовіщення Пресвятої Богородиці (нині - Київського Патріархату) в Ковелі з'явилася ще в 16 столітті. У 20-му, за часів СРСР, на її місці був спортивний комплекс – з баскетбольним залом, роздягальнями, душовими, залами для боротьби і легкої атлетики.
На початку 90-х, взявши за основу радянську атеїстичну спадщину у вигляді пропахлих потом приміщень, парафіяни відродили собор, який став найбільшим з нині діючих в місті.
Священик Михайло Левочко, службовець в Соборі Благовіщення (КП), згадує: коли на початку 90-х з'явилася «київська» громада, люди пішли в сусідній Свято-Воскресенський кафедральний собор (МП), щоб забрати назад частину реліквій, які раніше належали давньої Благовіщенській церкви.
– Наприклад, ось цю плащаницю, – показує він на стіну. – Нам її повернули тоді без проблем. Зараз таке важко, звичайно, уявити.
На питання, як сьогодні співіснують два храми, отець Михайло з Київського Патріархату відповідає: «Конфліктів немає, але і якогось особливого спілкування теж. Якщо зі священиками (Московського Патріархату) зустрічаємося на вулиці, то просто вітаємося. У вірян простіше – у нас є люди, чиї рідні ходять в Московський Патріархат, і навпаки. Все залежить від настоятелів. є лояльні до нас, є агресивно налаштовані».
– Чи готовий я особисто об'єднуватися з УПЦ МП? – розмірковує він. – Якщо буде єдина помісна церква, звичайно. Але тільки якщо Московський Патріархат буде повністю віддалений від Москви (посміхається).
– Але тоді це буде вже не Московський Патріархат, – наголошую.
– Потрібно, щоб в Україні поставили свого Патріарха, – продовжує посміхатися отець Михайло. – Природно, людина повинна бути проукраїнська, а не промосковська. Знаєте, багато вірян ходять в Московський Патріархат тільки тому, що їх стримує статус нашої церкви. Вони кажуть: коли вона буде визнана Вселенською церквою, тоді ми готові перейти до вас.
Про те, наскільки глибокі розбіжності між двома патріархатами (у всякому разі, на рівні «генеральної лінії»), красномовно говорить бесіда з настоятелем Собору Благовіщення (КП) Василем Мичко. Він упевнений, що єдину церкву потрібно було створювати ще в 91-му, після розпаду Союзу. Але не склалося. І ось чому.
– Хто війну в Україні привів? – задається він питаннями, на які тут же відповідає. – Хто зброю збирав по Донецьку? Хто за Януковича голосував? Церква (УПЦ МП) була першою, хто займався агітацією «русского мира».
– Храми в чужій державі краще, ніж нафтова свердловина, – продовжує він. – Для свердловини потрібні робочі, обладнання, обслуговування. Потім цю нафту потрібно ще продати за вигідною ціною. А в церкві просто – зібрав гроші, щось собі залишив, решта в Москву відправив.
Як зазначає Василь Мичко, насправді формальних відмінностей між патріархатами практично немає.
– Що нам ділити? Яка між нами може бути різниця? Ті ж самі богослужіння, літургія, треби (хрестини, шлюб, панахида і так далі ..). Просто вони цю віру від нас, від Київської Русі взяли, – пояснює настоятель.
На його думку, питання об'єднання залежить багато в чому від духовенства.
– Миряни – стадо, яке піде за своїм пастирем, якщо він попросить, – каже Василь Мичко. – Більшість священства на Західній Україні хоче об'єднуватися. Але є конкретні агенти Москви, які руки не подадуть. ФСБ-шники, які прикриваються рясами, ніколи не підуть на об'єднання. Плюс є такі, хто продався за часів Януковича, вів агітацію, і на них у спецслужб Росії багато компромату. Таких, я думаю, близько 10%.
