Богдан Сінчук: «Політичні ігри не для мене – тільки закон та справедливість!»

05 Липня 2019, 16:39
Богдан Сінчук 3309
Богдан Сінчук

Той «час змін», про який говорять щороку на виборах, вже минув. Відсутність проведення дієвих реформ, на які люди розраховували після Революції Гідності, породила певну недовіру до політичних процесів, що відбуваються, та до політиків загалом. Разом з тим, саме це дало поштовх людям, які ніколи не займалися політикою, взятися за зміни у соціально-політичному житті країни. Про те, чому Богдан Сінчук вирішив піти з посади прокурора, навіщо взявся за політику і чим планує займатись у майбутньому, ми вирішили розпитати кандидата у спец-інтерв’ю.

Сьогодні модно говорити про «нові обличчя» в політиці. Що вас спонукало взятись за цю справу?

Колись я навіть не міг би й подумати, що доведеться балотуватись у депутати. Для мене, направду, навіть різниці особливої не було: депутат Верховної чи обласної ради. Та час і досвід вибудовує нові пріоритети в житті, тому мені довелось змінити вектори руху.


 

Чому «довелось»? Вас до цього хтось змушував?

Звісно ні. Просто це було спільне рішення нашої команди у Волинському осередку «Батьківщини». Справа в тім, що 21-й округ для мене «свій». Тому я вперше взяв на себе відповідальність балотуватись у депутати, аби відстоювати інтереси місцевого населення.

Що вас пов’язує з 21-м ОВО?

«Поліщуцька кров» (сміється, - прим.авт.). Народився я у селі Датинь на Ратнівщині, виріс – у Жиричах. Батько був головою колгоспу, а мама все життя пропрацювала у школі. Згодом, завершивши навчання у Києві, повернувся працювати в місцеву районну прокуратуру.

Розкажіть про свою кар’єру, бо як не крути, а у вашій автобіографії вказано, що ви відпрацювали понад 14 років у прокуратурі…

Чесно кажучи, до прокуратури я потрапив якось випадково. Батьки з дитинства хотіли, щоб я став хірургом. А от я зі школи впевнено хотів здобути фах юриста і стати адвокатом. 

«Маючи загострене почуття справедливості, я завжди відстоював власну позицію, інколи навіть доводилось і кулаками. Але це все був юнацький максималізм».

Зрештою, закінчивши навчання у школі, я вступив до Київського національного університету ім. Тараса Шевченка на юридичний факультет. Любив правознавство, та й старший брат вже був юристом, тому розумів, що для того, аби чогось досягти у житті – потрібні хороші знання.

Ну і певно, хороші знайомі…

Хороші знайомі потрібні завжди. Однак просто так, тобі в житті ніхто не дасть «green card». Тим паче, середньостатистичному провінціалу у столиці «пропхатись» на хороше місце досить важко. Мій брат свого часу кликав мене на роботу. Можливо я б і пішов, але… коли я був на 5-му курсі, наша мама тяжко захворіла. Онкологія така річ… за один день не лікується. Маму прооперували саме на мій випускний. Далі на неї чекало ще довгих 12 місяців реабілітації, тому на сімейній нараді ми прийняли спільне рішення, що я повертаюсь на Ратнівщину, аби допомагати батькам і доглядати хвору маму.

Кар’єру адвоката довелось відкласти?

Так, довелось на деякий час. У нас в Ратному саме з’явилось вакантне місце помічника прокурора. Спочатку працював у Ратнівській прокуратурі, згодом – Старовижівській і Ковельській. Пройшов по всіх сходинках кар’єрної драбини від рядового помічника прокурора до керівника різних структурних підрозділів апарату прокуратури області, був одним із керівників Ковельської міжрайонної прокуратури і виконував обов’язки прокурора Луцького району. Торік я все ж таки здійснив свою мрію і, полишивши правоохоронні органи, отримав посвідчення адвоката.

Відпрацювавши понад стільки років у силових стріктурах і зробивши, як на «провінціала», досить хорошу кар’єру, ви покинули посаду прокурора?

О, так, всі звикли думати, що крісло прокурора «намащене медом» і хто туди потрапив – з власної волі його не покине.

«Мені посада прокурора далась нелегко, але разом з тим я ніколи не переступав через власні переконання і життєві цінності».

Тому зрозумівши, що нова система мене не влаштовує – я звільнився.

Що саме вас не влаштовувало?

Я зрозумів, що система прокуратури – це не той майданчик, де ти можеш розвиватися, як особистість. Я не бачив себе в оновленій системі, бо приходив у зовсім іншу структуру, кардинально іншу. За останні 5 років, у зв’язку зі зміною законодавства, органам прокуратури «обрізали» повноваження, а тому багато питань з захисту прав та інтересів людей,  ставало дедалі складніше відстоювати. Також дуже змінилися підходи до виконання завдань. Для мене в роботі головне – верховенство права, а не чийсь авторитет. А працювати, приймаючи комусь «потрібні» рішення я не вмію.

З чим це було пов’язано?

Як на мене, то причина у постійній зміні керівництва Генеральної прокуратури, заведенні на високі пости людей не з прокурорської сфери, або навіть без юридичної освіти, та з відсутністю чітких «правил гри». Не відкрию таємницю, коли скажу, що робота в прокуратурі побудована на принципах «єдиноначальства»: керівник завжди має рацію, а тому іншу думку, навіть якщо вона об’єктивна та обґрунтована, він не завжди підтримає. А така політика мені зовсім не імпонує… Тут певно і проявився мій бунтарський характер. Направду, я зрозумів, що лише гаю свій час і нині трішки шкодую, що не звільнився раніше, бо отримав би більше шансів реалізуватись, як особистість.

Адвокатська діяльність відкрила перед вами нові перспективи?

Звісно «прокурорська школа» мені дала багато. І в першу чергу – життєвий досвід. Вона навчила мене швидко приймати рішення та прогнозувати наслідки, а ще – нестандартно мислити, що у багатьох випадках гарантує відмінний результат. У мене з’явилось багато знайомих не лише у силових структурах, а й серед місцевого населення, яке зверталось до нас по допомогу. Нині, якщо можна так сказати, я адвокат-початківець. Не боюсь цього слова, бо адвокатською діяльністю почав займатись зовсім нещодавно.

Вас також пов’язували з будівельним бізнесом…

Так, я деякий час і сам був «бізнесменом». Просто після звільнення з прокуратури почав надавати юридичні послуги окремим бізнесовим структурам. Але от власного бізнесу, як такого, я не маю. Ну не комерсант я по своїй натурі, не комерсант (сміється, - Авт.). Якось немає в мене тієї жилки.

Тоді все ж таки, чому подались у політику, адже тут далеко не прозорі правила гри?

Скажу коротко: я не збираюсь бавитись у політичні ігри – відстоюватиму закон та справедливість! Саме цими словами я розпочав свою передвиборчу програму, бо такими є мої життєві принципи і мої переконання. Маючи за плечима певний багаж знань, життєвий та управлінський досвід, я розумію, що можу бути корисним не лише, як адвокат. Мені багато чого хотілося б поміняти і зокрема в законодавчій сфері. І тут без політики вже ніяк.

 


 

У якому напрямку ви б воліли працювати, як політик?

В роботі я зіштовхувався з питаннями та проблемами, які виникають у місцевого населення, тому чітко усвідомлюю з чим потрібно працювати у законодавчому та правовому полі. Мій досвід вирішення складних завдань можна застосувати при проведенні реформ, зокрема в правоохоронній системі, оскільки як ніхто, знаю її зсередини. Я пережив «на власній шкурі» всі недоліки системи, та відповідно бачу шляхи їх усунення. 

«Я не економіст, не медик, не шахтар. Тому не волію втручатись у ту сферу, в якій не маю належного рівня компетентності та достатніх знань. Для цього є свої фахівці у кожній окремій галузі. Моя стихія – правоохоронні органи та законотворчість».

Нині я розумію, що більшість проблем - спільні для багатьох українців, проте місцева влада не завжди спроможна їх вирішити. Вони потребують комплексного та планового підходу на загальнодержавному рівні. Тому ти починаєш шукати однодумців, засоби та методи, як донести свою позицію «до верху», аби бути почутим.

А якби хтось інший запропонував вам «прохідне місце» у списку і озвучив аналогічні цілі – ви б взялися і пішли?

Певно, саме тому я і балотуюсь, як депутат-мажоритарник. Мені є більш важливими інтереси виборців мого округу, а не «прохідне» місце у якомусь списку. Я не заперечую і в подальшому, у разі обрання мене депутатом Верховної Ради – я готовий голосувати за усі адекватні рішення та закони, які підуть на користь українцям. Але разом з тим – я готовий нести відповідальність перед своїми виборцями особисто. Ми всі розуміємо, що українці показали свою позицію і обрали свого президента. Також стає очевидним, що він не має достатнього управлінського досвіду. Тим не менше, ми готові підставити своє плече. У такому дуеті молодий президент-досвідчений прем’єр ми маємо високі шанси.

Але виборців вже не здивуєш обіцянками «кардинальних змін». Представники усіх без винятку партій та й депутати кожної каденції заявляють про це…

Ремонт доріг, встановлення дитячих майданчиків, роздача продуктових наборів – це порожні обіцянки «гречкосіїв», які ладні на все, аби купити голос і здобути мандат. Замість того, щоб працювати над законопроектами – вони відстоюють свої бізнесові інтереси. Я не будую свою виборчу кампанію на підкупі чи брехні, бо це не для мене. Ті, хто говорить про такі речі і рясно «засіває» округ принтерами, вікнами і лопатами певно вважають, що ця схема досі діє. Як показали президентські вибори – ні. Та й ресурсу такого в мене особисто немає. 

«Розумію, що шанси на перемогу місцевого кандидата з провінції, та ще й без потужного фінансового ресурсу – не такі вже й великі. Та певно в цьому є і свій плюс, бо я не боюся відповідальності, адже не залежу від олігархів».

Зрештою, переконаний: новий парламент мають сформувати нові обличчя з проєвропейським баченням розвитку країни, новим досвідом і новим курсом.

Тож що пропонуєте своїм виборцям по ОВО№21?

Для себе я визначив основні пріоритети, над якими буду працювати у Верховній Раді, як майбутній представник округу. В першу чергу маю певні економічні пріоритети, зокрема - реалізація інфраструктурних і соціальних проектів у місті Ковелі, Ковельському, Ратнівському, Старовижівському та Шацькому районах через грантові програми. Також не менш важливим є питання розширення прав об’єднаних територіальних громад у частині управління бюджетом, землею та надрами.

І жодного слова про пенсії?

Певно про пенсії і тарифи говорить кожен з кандидатів. Натомість я пропоную повністю переглянути існуючу формулу розрахунку соціальних стандартів та привести їх у відповідність до ринкових цін. Разом з тим, переконаний, що влада має забезпечити гідне життя пенсіонерам: мінімальна пенсія має рівнятись мінімальній зарплаті. Соціальні стандарти та соціальні гарантії мають стояти в пріоритеті.

Ви зауважували, що плануєте використати свій досвід у законотворчій діяльності та працюватимете над змінами у силових структурах. Над чим конкретно?

Все ж таки, як вихідець з правоохоронної системи, я планую взятись за боротьбу з корупцією. Корупціонери мають каратись конфіскацією майна і реальним ув’язненням! Та й загалом, потрібно довести до логічного завершення реформу правоохоронної системи з тотальним переформатуванням і очищенням силових структур. А ще потрібно підвищити вимоги до відбору кандидатів. Це все я прописав у своїй програмі.

Всі кандидати обіцяють виконувати свої програми, та на ділі...

Депутат повинен розуміти, що він прийшов на роботу! Не на відпочинок, не у відрядження, а на роботу! Тож він повинен у Верховній Раді не займатись політичними чварами, популізмом чи відстоюванням бізнесових питань олігархів, а лобіюванням інтересів своїх виборців і українців загалом. У слові «лобіювання» немає нічого постидного, і я готовий до цього – лобіювати інтереси виборців 21-го округу.

«Нині настав час впевнених, зважених кроків. Настав час нової генерації молодих політиків з практичним досвідом! Настав час – Нового курсу України! Тому так, я йду у депутати: зважено, справедливо, відповідально!», – кандидат у депутати Верховної Ради по ОВО №21 Богдан Сінчук.

 

 

Разом з тим, маю глибоке переконання у тому, що депутат не повинен мати статусу недоторканості та інших захмарних привілеїв. Тож зі скасуванням недоторканості я б також хотів, аби виборцям надали право відкликати депутатів всіх рівнів. Тому я буду у Верховній Раді займатись не лише законотворчою діяльністю, а й слідкувати за дотриманням законів. Кожен повинен бути на своєму робочому місці і  виконувати ту роботу, за яку взявся. Діючий депутат відомий тим, що працюючи вже другу каденцію - мало відвідує засідання. Та й здебільшого лише тоді, коли приймаються «потрібні» рішення. Але, люди втомилися від олігархічно-кланової системи і хочуть жити по-новому. Не так, як розповідають політики з біл-бордів, а в своєму домі.

Еля КОРОТИНСЬКА 

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024