Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Ковельчанка Лілія Шиян
Ковельчанка Лілія Шиян

Смерть заводу смерті: чому «ковельське повстання» проти свавілля ветсанзаводу вдалося

17:00 29.07.2019
4166

Мікрорайон Ковель -2 – це величезний приватний сектор, за городами у якого розташовані дві екобомби міста. Перша – Ковельський ветсанзавод, проти якого два роки тому вибухнув міні-майдан. А друга – зовсім поруч і ще чекає свого часу. Це – очисні споруди міського водоканалу, які застаріли і є потужним джерелом смороду.

Минає другий рік як костомолка (так місцеві називають утилізаційне підприємство) припинила свою роботу і дихати стало легше. Завод діяв як філія державного підприємства «Укрветсанзавод» майже 40 років. Його кінець наступив зі скандалом на всю Україну у 2017-му.

Тоді новопризначений директор Вадим Сухонос, що був вихідцем з окупованих територій, за кілька місяців роботи влаштував скотомогильник … просто неба. Згодом тут нарахують щонайменше 4,5 тисячі тонн дохлятини.

Туші тварин з ферм привозили ночами і просто скидали на території підприємства і навіть поза нею. Виростали гори з малих поросят, посинілих і здутих кабанів, притрушених курячим пір’ям, під вагою яких похилився бетонний паркан. Все це гнило, розкладалося, смерділо на все місто.

Але переробляти трупи ніхто не збирався. Обладнання давно повиходило з ладу, а модернізація потребувала значних фінансів. Управлінці з київських кабінетів, давно не цікавилися заводом, а тим більше долею 70-тисячного Ковеля.

Ця ситуація виглядає не інакше, як збочена схема відмивання грошей, а місцеві обговорюють ще й версію екологічного теракту російських спецслужб. Слідство у кримінальній справі досі триває, горе-директор успішно втік у самопроголошені республіки Донбасу, а ковельчани потрохи налагоджують побут.

Побороти цю проблему вдалося завдяки безпрецедентному об’єднанню усіх: громади, активістів, поліції, посадовців, нардепів та журналістів. Дісталися навіть до Президента Петра Порошенка. Так разом дотисли відповідальних міністрів. Іноді усі учасники процесу готові були брати одні одних на вила, а сьогодні вони зустрічаються на дружній каві.

… Одна з лідерок «ковельського повстання» Лілія Шиян щиро рада бачити у себе вдома Сергія Кошарука, який уже два місяці як ексзаступник голови ОДА та 10 років як ексмер Ковеля. Досвідчений чиновник добре знайомий з проблемою ветсанзаводу. Ще у 2008 році, коли був міським головою, зробив відчайдушну спробу припинити роботу державного підприємства, яке отруювало повітря у місті.

«Санстанція постійно фіксувала перевищення усіх норм на викиди в атмосферу. Ми розуміли, що такої порохової бочки треба позбуватися. Хотіли затвердити новий генплан, де нема заводу, але цей маневр не пропустила містобудівна рада. Був шанс, що дозвіл на викиди, який закінчувався, не продовжать. Однак, тодішній екологічний інспектор Волинської області Олег Кіндер видав новий дозвіл з безпрецедентною тривалістю – 10 років, коли можна максимум на два. Іронія долі у тому, що Олег Кіндер згодом став Ковельським міським головою й акурат через десятиліття на його каденцію припала ця чорна година. Тому для мене справа закриття ветсанзаводу була кровною», – пояснює передісторію Сергій Кошарук, який тоді взяв на себе відповідальність «розрулити» ситуацію, попри те, що це була відповідальність міністерства агропромислогового розвитку і зона компетенції місцевого самоврядування.

Тим часом Лілія Шиян черпає з відра воду у чайник. Величезний мікрорайон забезпечують … привізною водою, яку з бочок люди розносять відрами по домівках. Централізованого водопостачання, яке міська рада зобов’язалася протягнути з чистих джерел, тут чекають з 2017-го.

Тоді жителі уклади з міськрадою меморандум, що з казни виділять гроші на новий водопровід і каналізацію, якої на другому Ковелі ніколи не було. Вода, якою раніше тут користувалися, має неприємний запах і, схоже, – всю таблицю Менделєєва. Саме інфіковані воду та ґрунти винують у поганому здоров’ї місцевих жителів.

«Смертність від онкозахворювань у нашому мікрорайоні у сім разів перевищує середній показник по Ковелю. Чи не кожна сім’я, яка тут проживає, зазнала втрати», – констатує Лілія Шиян.

Її хата розташована за 400 метрів від злощасного заводу. Як стверджує господиня, фундамент їхнього дому залили на два роки раніше, ніж заводський.

Піднятися другий Ковель змусив нестерпний сморід з костомельного, який особливо сильно накрив житловий квартал надвечір 11 березня. Тоді налякані сусіди прибігли до Шиянів, які живуть за 400 метрів від заводу. Мовляв, треба щось робити. Тоді разом організували збори на повороті до підприємства. Коли всі зібралися, з’явилася фура, що прямувала на завод.

Розлючені ковельчани зупинили вантажівку, вщерть заповнену мертвими свинями. Викликали поліцію, поприносили шини, поставили намети, розпалили багаття: виник повноцінний блокпост.

«З того дня розпочався довгий шлях боротьби за право повноцінно жити. Ми працювали чітко як в армії: одні люди чергували на дорозі, інші їздили по установах. Ми регулярно влаштовували акції протесту, були на сесіях міської та обласної ради. Спершу нам не вірили, думали, що всю цю жахливу історію з трупами, смородом і хворобами людей, ми якщо не вигадуємо, то перебільшуємо. Але ми йшли з правдою, а за кожним фактом ми мали документи, фотографії і відео», – Лілія емоційно переповідає події весни-літа 2017 року.


Жінка також стверджує, що їй з чоловіком погрожували бандити:

«Нам дзвонили серед ночі і навіть приїздили сюди. Говорили, що ми довго не проживемо, бо не туди пхаємо носа. То були немісцеві бандюгани. Але при таких зустрічах рятував простий метод – тикали в обличчя телефон і ті просто тікали. Також ми були на контакті з багатьма журналістами. Щоправда, знімальну групу 112 каналу завернули і заборони розповідати в ефірі про нашу проблему».

До гучного скандалу включилися і політики, кожен з яких по-різному впливав на процес, при чому не завжди конструктивно. Нардеп Ігор Гузь збирав мітинги, підтягував людей в камуфляжі, погрожував зброєю і всю цю активність ретельно транслював. Натовп крім люті відчував тил і могло дійти до серйозних потасовок. Однак той же Ігор Гузь допоміг ковельчанам прорватися у Верховну Раду, де вони дали брифінг для національних ЗМІ.

А Лілія Шиян розповіла, що коли приходила на сесії обласної ради, невідомі їй чоловіки спортивної статури настирливо радили «сказати, що Гунчик такий-сякий».

«Ми не велися на ті провокації. Нам було тоді байдуже, хто розв'язуже нашу проблему і повісить собі лаври. Важливий був результат і ми били в усі дзвони», – доводить активістка.


Після неодноразових блокувань міжнародної траси та турне обласних чиновників по кабінетах столичних посадовців, на ветсанзавод до Ковеля прибули віцепрем'єр міністр Степан Кубів і нардеп від ковельського округу Степан Івахів. За кошти останнього поставили котел, який зробили львівські винахідники. Агрегат був ще навіть незапатентований. Він мав спалювати органічні відходи без викидів біогазу в атмосферу. Однак ця приватна інвестиція не виправдала себе: об’єми відходів для утилізації виявилися завеликими для цього котла. Його передали на аналогічний завод у Жовкві, де ситуація з обладнанням теж плачевна. А у справі закриття ковельського підприємства нарешті з’явилася надія.

«Коли вдалося вибити рішення про закриття заводу, розпочався ще один непростий етап: утилізація відходів. Частину туш захоронили на колишніх скотомогильниках. Без скандалів не обходилося, політики настільки розігріли градус народного невдоволення, що жителі сіл, де мали б утилізувати рештки тварин, не впускали вантажівок. Аргументів про те, що все буде зроблене відповідно до технології, ніхто не хотів слухати», – переказує Сергій Кошарук.

Ще частину біовідходів утилізували на Костопільському ветсанзаводі. Ковельчани, які там побували, досі із захватом згадують про високі стандарти роботи тамтешнього підприємства: територія – доглянута, персонал – у спецодязі, обладнання – сучасне. Натомість сторожі та техпрацівники ковельського держпідприємства тривалий час не бачили навіть зарплати.

«Всю іншу гадість, яка лишилася, закрили у місткості покинутого крохмального заводу», – продовжує розповідь Кошарука Лілія Шиян.

У ці гігантські бетонні бочки помістилося декілька тисяч тонн відходів, які пересипали тирсою і вапном. Про страшний вміст свідчать засохлі сліди від чорних потоків…

Територію очистили не тільки від туш, що наскладав привізний директор, а й від шкір тварин, які привезли на утилізацію з Угорщини ще 1987 року і вони донедавна лежали на полях довкола заводу. Лілія Шиян, яка виросла на другому Ковелі пам’ятає, як ці відходи поступово спалювали, але остаточно цього «імпорту» позбулися тільки зараз.

На заходи з ліквідації надзвичайної ситуації, до якої призвела діяльність Ковельського ветсанзаводу в кінці 2016 – на початку 2017 року витратили понад 28 мільйонів гривень з бюджетів різних рівнів.

Здавалось би, можна видихнути. Але ні, боротьба за чисте повітря на другому Ковелі буде продовжуватися. Люди мають рішучий намір тиснути на міську владу, аби розпочалася модернізація очисних споруд, через які біжить брудна вода у річку Турію. Вірять, що впораються, досвід є.

Наталія ПАХАЙЧУК

Коментарі

Журналісту

18:48 29.07.2019

Був би трохи коротший текст - прочитав би. Мабуть гарно написано. Шкода часу. Пишіть коротші статті, будь ласка! Думаю, що таких як я - чимало.

так

19:16 29.07.2019

А якого х.......... місту це коштувало 20 млн. гривень??????????????????Державне підприємство!!!!!!!!!!!!!!!!!

Михайло

20:47 29.07.2019

Заодно і перспективи розвитку тваринництва зарубали.

21 серпня
Сьогодні
Вчора
19.08.2019
18.08.2019
17.08.2019
16.08.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин