Соціальна інтеграція людей з інвалідністю у Ковелі: що таке інклюзивне суспільство та які послуги пропонує громада?
-
-
>
-
>
-
>
2782
Для ковельчанки Юлії Войтюк діагноз дитини став сюрпризом.
Це була вже третя вагітність і проходила вона добре. Про ймовірність народження дитини з інвалідністю ніхто з лікарів не попереджав. Коли батькам сказали, що у доньки синдром Дауна, вони були приголомшені.
«Ми в це не повірили. Ніхто на таке не налаштований, але бажання залишити її не було. Це ж все одно твоя дитина і ти повинен її виховувати. Спершу я не розуміла – чому саме я? Чому саме в моїй родині народилася така дитина? Але пізніше прийшло усвідомлення того, що тепер і я особлива мама і маю пройти цей шлях поруч з донечкою», – поділилася Юлія.
Коли донька трохи підросла, жінка об'єдналася з іншими мамами. Разом звернулися до відділу освіти з проханням створити інклюзивну групу. І влада, і директорка садочку – пішли назустріч.
Так у 2015-році заклад дошкільної освіти комбінованого типу «Ромашка» став першим у Ковелі, де відкрилися дві інклюзивні групи.
«Кожна дитина має право на освіту і ми це реалізували. Ми збирали інформацію про особливості розвитку дітей з інвалідністю, застосовували ці знання на практиці, залучали до процесів усіх дітей. Ми зрозуміли, що це потрібно не лише дітям з інвалідністю, а й корисно для всіх здобувачів освіти та для суспільства загалом. Для педагогів, батьків та дітей, які виховуються поряд. Ми побачили як змінилися діти – вони вже також сприймають дітей з інвалідністю як рівних. Допомагають їм, в усьому підтримують», – розповідає директорка садочку Вікторія Куліковська.
Нині Юлія Войтюк сама виховує трьох дітей - 16-ти, 14-ти та 6-ти років. Загалом, якістю послуг у громаді для дітей з інвалідністю – задоволена.
Окрім інклюзивної групи у садочку, донька відвідує спеціальний центр, де працюють логопеди, психологи, викладачі початкової освіти. Спеціалісти, за словами мами – дуже уважні та кваліфіковані. Каже, з ними може спокійно залишити малу.
А от державних послуг для оздоровлення та реабілітації недостатньо.
«У місті є реабілітаційний центр, який ми також відвідуємо. Дитина ходить із задоволенням, але потрібні регулярні заняття і тих, що є тільки в безкоштовних центрах – не вистачає. Батьки змушені шукати спеціалістів за свої кошти», – каже мама Юлія.
Реформа зі складною назвою «деінституалізація» розпочалася в Україні влітку 2017-го року. Її основний принцип – сім’я, а не інтернат є найкращим середовищем для виховання та розвитку дитини.
Згідно з розпорядженням Кабміну, щороку має збільшуватися кількість послуг для дітей у громадах. Діти із інвалідністю є найбільш вразливими щодо інституалізації, тому що вони вимагають спеціальних послуг – щоби залишатися вдома, а послуги отримувати в громаді.
«Інституалізація значно погіршує стан розвитку дитини і дуже звужує подальші перспективи соціалізації, інклюзії, включення у громаду. Її шкода давно доведена науковим чином – для будь-якої дитини. Вся наша діяльність направлена на захист прав осіб з інвалідністю, на просування послуг у громаді для всіх дітей», – наголошує керівниця ГО «Соціальна Синергія» та ГО «Родина для осіб з інвалідністю» Маріанна Онуфрик.
Зараз ГО «Соціальна Синергія» за підтримки Міністерства соціальної політики та Фонду соціального захисту інвалідів України проводить просвітницьку кампанію на підтримку деінституалізації дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами.
Кампанія спрямована на те, щоб батьки дітей з інвалідністю знали більше про соціальні послуги, отримували їх. А діти – лишались у сім’ях, а не потрапляли до інтернатів.
Про які ще послуги йдеться та куди звертатись, щоб їх отримати – нижче в слайдах:
