«Обов’язок буде виконаний тоді, коли закінчиться війна», – ковельський патрульний з військовим досвідом Тарас Шевчик

Тарас Шевчик родом із Турійського району. У 2016 році, повернувшись з зони бойових дій, вирішив присвятити своє життя служінню людям, успішно пройшов відбір в Патрульну поліцію Луцька, 2 місяці пропрацював в обласному центрі, а згодом, із запуском Патрульної поліції в Ковелі, перейшов служити в «місто залізничників». Сюди зручно доїжджати з рідного села, де проживає з батьками, дружиною та маленьким сином.

Про це пише Патрульна поліція Волинської області на своїй Facebook-сторінці.

«Ви здивуєтесь, але на п’ятому році війни, на четвертому році існування Патрульної поліції на Волині порушники досі «посилають» нас в АТО», – так емоційно починає розповідь про службу 29-річний капрал поліції Тарас Шевчик.

«Іди краще туди, в АТО», – так досі кажуть поліцейським.

Тарас Шевчик не погоджується, що Ковель спокійніший за Луцьк. Он уже сьогодні зупинили нетверезого водія, який мав 1,34 проміле алкоголю в крові. Згодом, поки ми спілкуємось, патрульні зупинять одного водія, який їхав зі швидкістю 83 км/год в населеному пункті. Ледве оформивши порушника, полетять на виклик про грабіж з увімкненими маячками та звуковою сиреною, щоб встигнути затримати зловмисників «по гарячим слідам». Але той виклик не підтвердиться: чоловік просто в стані сп’яніння хотів пожалітись, що його висадили з автомобіля.

«Я служив в АТО, а ти сидиш тут, іди краще туди, – ось так говорять порушники, здебільшого, в стані сп’яніння. Вони не вірять, що «мєнти могли служити в АТО», і ти ще мусиш щось їм пояснювати. Я в свою чергу питаю, де служив громадянин, але той починає плутатись, не знає назв бригад. Тоді стає все ясно», – розказує капрал.

РОЗКРИТИ ЗЛОЧИН – НЕ ПРОБЛЕМА

За словами патрульних, зазвичай, бурхливе життя в Ковелі починається по обіді, коли люди проспляться і починають дзвонити, мовляв, у нього чи курку вкрали, чи машина ледве на ногу йому не наїхала. Це, здебільшого, громадяни, які ведуть аморальний спосіб життя. Але на все потрібно реагувати, що і роблять.

Днями був виклик, що дитина зникла з лікарні, не попередивши медиків. Встановили, що 7-річний хлопчик пішов разом з батьком, однак той нікому не сказав. Того ж дня був виклик, що цей батько побив свого тестя.

«Так ми встановили всі обставини. З дитиною все було гаразд», – каже поліцейський.

Тим часом проїжджаємо вулицею Фестивальною у Ковелі, де вже зроблено ремонт.

«Ми їхали тут близько 3:00 години ночі і помітили підозрілих осіб, які везли щось на велосипеді. Перевірили – а це решітка з люка. Тобто ще не доремонтували, а вже вкрали. Був виклик про спробу самогубства на вулиці Сагайдачного: чоловік хотів зістрибнути з мосту. Ми прибули миттєво, напарник відтягнув чоловіка назад, поговорили, заспокоїли, відвезли в лікарню. Уже там виявили в нього згорток з речовиною, схожою на наркотичну. Дійшло до того, наркотики передавали навіть через приватну пошту. Добре, що люди зреагували на підозрілу особу і викликали нас. Але це ж треба додуматись до такого – переправляти наркотики поштою», – розказує патрульний.

«НЕ ПРОБАЧУ, АЛЕ Й НЕ МСТИТИМУСЬ», – ПРО ЗАГИБЛИХ ПОБРАТИМІВ І ВІЙНУ

Тарас здобув вищу освіту в СНУ імені Лесі Українки за спеціальністю «фізичне виховання», закінчив навчання в 2014 році. Після цього, в січні 2015 року, прийшов мобілізаційний лист під час 4 хвилі мобілізації. Навчався на полігоні в Львівській області, після чого потрапив в окрему 14 механізовану бригаду. Потім перебували ще на кількох полігонах, щоб повністю сформувати бригаду. Далі поїхали на Схід, в Донецьку область, де більше року перебували на першій лінії оборони.

«Демобілізувався я лише в кінці квітня 2016 року. Ні про що не шкодую, бо познайомився з хорошими людьми, з багатьма підтримуємо зв'язок. Дехто загинув або помер уже після демобілізації. Про набір я прочитав в одній з газет і вирішив спробувати, батько також весь час казав мені іти служити. Коли прийшла смс, що пройшов відбір, на другий же день подав документи», – пригадує Тарас Шевчик.

На Сході Тарас в основному розміновував об’єкти, знімав розтяжки, адже спеціальність в нього військовий сапер.

«У напрямку до Маріуполя більш приємні люди. А вже біля Мар’їнки люди трохи дивні, можуть цілий тиждень пити, у них хата може бути розвалена, але зате BMW у дворі і супутникова антена», – ділиться чоловік.

Каже, що на Схід тягне досі.

«Зараз там, в зоні бойових дій, перебуває мій батько. Але сім’я категорично проти. Тому я поки наводжу лад тут. Але обов’язок буде виконаний тоді, коли закінчиться війна. Я вважаю, що нам подають багато неправдивої інформації – причому з обох боків. Як можна пробачити смерть найрідніших людей? Пробачити, я не пробачу ніколи. Але мститись не буду», – наголосив поліцейський.

Принагідно, Тарас дякує рідним, друзям, односельцям за допомогу під час проходження служби. З села Бобли на той період служили лише троє чоловіків, тож люди передавали все необхідне, і всього вистачало.

СВІДОМІСТЬ ВСЕ ЩЕ НА НИЗЬКОМУ РІВНІ

Цікавимось, чи змінилася свідомість людей за останні роки, відколи працює Патрульна поліція.

Хлопці відповідають, що загалом ставлення, можливо, й покращилось. Але коли громадян притягують до відповідальності, ті завжди вказують на інших, мовляв, штрафуйте його, а мені дайте попередження.

Дуже поширені виклики – «сімейники». «Поки можемо складати лише протоколи про домашнє насильство, більше ніякого впливу не маємо. Є окремі люди, які майже щозміни викликають нас, бо постійно пиячать, б’ються між собою, сваряться в присутності дітей. Я не знаю, коли ми зможемо видавати ті приписи, які обмежують доступ в помешкання до жертви, але вони дуже потрібні», – каже Тарас.

26-річний напарник Герман Рудаков з Любомля підтверджує, що є нюанси із законодавством. На його думку, штрафи за окремі порушення необхідно підвищувати. Навіть елементарне – пристібання паском безпеки: за кордоном всі пристібаються, а в нас знімають і нехтують безпекою.

Сьогодні рівно один рік, як він несе службу в Патрульній поліції Ковеля. Герман ні про що не шкодує, каже, що всі люди різні. Зазвичай, законослухняні громадяни не мають справ з поліцією. У більшості, всі виклики несуть негатив.

«Деякі навіть дуже дивні: наприклад, дзвонить син і каже, що рідна мати вкрала в нього мобільний, ми приїжджаємо, телефон знаходиться, оформляємо на заявника постанову за неправдивий виклик. Такі виклики, як мінімум, дивні», – ділиться поліцейський Герман.

«Хто з вас добрий, а хто злий?» – запитуємо.  

«Я, напевно, злий. Окремі речі мене дивують, зокрема, коли порушники «клеять дурня» чи не визнають порушень. Найпоширеніша фраза, коли повідомляємо про порушення: «Де докази?» Я йду, беру камеру, матеріали, починаю розглядати справу, а тоді чую далі: «А можна попередження?» «Ні, не можна», – відповідаю. Я такий, справедливий, все має бути чітко» , – каже Тарас.

Запитуємо про соціальну програму МВС для поліцейських, чи Тарас скористається пропозицією отримати житло.

«Місто не для мене. Мені виділили ділянку землі біля дому як учаснику бойових дій – і цього достатньо. Більше неприємно, коли водії маршрутних транспортних засобів негативно реагують на пільговий проїзд. Але ж я не отримав його, сидячи вдома!» – пояснює Тарас.

«З ним безпечно як з напарником, жодна серйозна подія нам не страшна. Тарас любить свою роботу», – це вже Герман відгукується про напарника.

І хочеться, аби цьому екіпажу все вдавалось, а небезпек на їх шляху було якнайменше!

За матеріалами прес-служби