У церковній лавці Московського патріархату в обличчя християнки кинули її записочки за упокій померлих рідних

Редакція видання Район.Ковель отримала статтю від ковельчанки Наталки Латик про інцидент, який трапився з нею у церковній лавці, що належить Воскресенському собору Московського патріархату.

«Напередодні великого православного свята Яблучного Спаса я відвідувала заміський цвинтар, той що знаходиться поблизу селища Люблинець. – пише вона. – При вході на цвинтар є капличка, а поряд церковна лавка. Як завжди, коли я відвідую своїх рідних на цьому цвинтарі, підходжу до цієї церковної лавки, щоб замовити Службу Божу – заупокійну, купити свічку, стрічку на могилку… Так було і цього дня – 18 серпня 2019 року. Цієї дати я вже не забуду ніколи!

Підійшовши до церковної лавки, я написала записочки і передала їх служниці. Так як я Українка, написані вони були Українською мовою, і думаю, що саме це стало прецедентом. Служниця уважно і детально перечитала мої записочки і поставила мені просте, але як на мене не зовсім доречне запитання:

«Ви Християнка?».

Моя відповідь була:

«ТАК!».

«В який Храм Ви ходите?».

Тут я відповіла запитанням на запитання:

«А яке це має значення?».

Але питання про храм не зникло і служниця наполегливо вимагала моєї відповіді…

Я повідомила, що відвідую Служби Божі у Свято-Благовіщенському Соборі, що це Українська Церква, яка знаходиться поблизу центрального ринку м. Ковеля. Через якусь мить після моєї відповіді у віконце церковної лавки мені в обличчя полетіли мої записочки з чіткою і твердою відмовою у їх прийнятті. У слід моїм запискам полетіла гучна фраза:

«Ви «РАСКОЛЬНИКИ»! Бог не чує Ваші молитви. Він чує молитви тільки на старослов’янській!».

Це мене обурило! Все моє єство бунтувало і кипіло!!! І хоч я розуміла, що цвинтар – це не місце для сварок, я не стрималась.

Я запитувала і запитувала цю жінку, чи знає вона – хто такі ці «РАСКОЛЬНИКИ»? А чи відома їй хронологія та історія, коли і як відбувалось Хрещення Київської Руси? Коли і як заснована їх «МАСКОВІЯ»? Що вона робила в школі на уроках історії? Як вона може стверджувати – на якій мові Бог чує молитви? Чому вони ділять людей на своїх і чужих, якщо ми всі УКРАЇНЦІ? І де вони взяли для цього сміливість?

Запитання сипались в її сторону безперервно!!! За цими подіями спостерігала жінка, обурення якої також не мало меж. Вона погодилась стати моїм свідком і надала свій номер телефону для підтвердження даного факту! Звати її Людмила.

Моє обурення дійшло до точки кипіння і я дізналась, до якої церкви належить ця каплиця. Як стало зрозуміло – це «рожева церква», так називають її наші містяни, що знаходиться на перехресті вулиць Незалежності – Володимирська. Я відразу поїхала туди. На жаль, настоятеля вже не було в храмі. Розмова у мене відбулась із жінкою, що продає в церковній лавці. Я все їй переказала, наголосивши на тому, що мовчати про це не буду, а завершила свою розповідь такими словами:

«ХРАМ БОЖИЙ – це не крамниця! Ми йдемо сюди не по хліб! Це в крамниці мені могли б відмовити у чомусь з причин відсутності або з причин якості товару. Я ж прийшла в ХРАМ, а тут мені відмовили в молитві!!!! Скільком людям вже було відмовлено у цьому вашими служниками? І чому тепер у Храмів з’являються псевдоніми Ваші і Наші??? Люди ви що??? Храм є БОЖИЙ! А чи думали Ви про те, що цим відвертаєте людей від віри, і таких людей потрібно боятись! Бо той хто вірує – боїться Гніву Божого, а той хто не вірує – творить ЗЛО! Від так і Вам потрібно боятись Гніву Божого, бо сьогодні Ви відмовили мені у молитві і думаю, що я така не одна! НА ЖАЛЬ!!!».

Ось вона, моя розповідь, мій крик душі! Не знаю як хто, але я мовчати про таке не вмію і не буду!

Не будьте байдужими – передавайте це поміж людей!».