Конфесійного забарвлення у милосердя немає: у ковельському молитовному домі приймають переселенців
-
-
>
-
>
-
>
4103
Практично з перших днів війни молитовні будинки Ковеля стали місцями тимчасового перебування біженців, де в перервах між переїздами люди могли перепочити, вмитися і поїсти.
У ковельській Церкві християн віри євангельської п'ятидесятників «Ковчег» вже прийняли 2100 вимушено переміщених осіб з різних куточків України – Луганщини, Донеччини, Одеси, Запоріжжя, Кривого Рогу, Дніпра, Нікополя, Києва, Миколаєва, Харкова, Пологів, Волновахи.
Читайте також: «Допомагати іншим — це не подвиг»: як ковельська сім'я приймає переселенців у своєму будинку
31-річний диякон церкви Веніамін Дем’янюк розповів, що людей приймають у двоповерховому приміщенні при церкві, площею 520 м2. На першому поверсі – кухня і святкова зала, яка функціонує як їдальня. На другому – 80 спальних місць, облаштованих в чотирьох кімнатах недільної школи і молодіжного спілкування. Також є санвузол і душова кімната.
Поки переселенців в домі молитви немає, в кімнатах на місця розставили парти і стільці. В коридорі все ще стоїть гора матраців, на випадок, якщо доведеться знову приймати людей. На сушарці досихають випрані рушники і постіль. Про інше життя тут нагадують інформаційні листівки на дверях кімнат про розпорядок дня і правила перебування в будинку.
«Спочатку ми не вели реєстр людей. Згодом, коли їх ставало більше, оформили такий журнал, де записували їхні прізвище, ім’я, по батькові, рік народження, телефон, звідки приїхали і куди їдуть далі, хоч лишалися вони переважно на одну-дві ночі», – ділиться чоловік.
А все, каже, розпочалося з того, що в перший день війни хлопці з одного місцевого блокпосту зателефонували з проханням привезти взуття, шкарпетки і поїсти чогось ріденького. Все необхідне швидко зібрали, завезли і тоді від тероборони дізнались про приїзд біженців в Ковель.
«Ми написали повідомлення в групу церкви. В соцмережах поширили оголошення, що приймаємо людей, і в ніч з 25 на 26 лютого до нас прибули перші біженці з Київщини і Житомирщини», – каже Веніамін Дем’янюк.
Відтоді в церкві завирувало цілодобове життя. Сформували з десяти людей основу команди, яка волонтерила в домі молитви. А ті довкола себе гуртували відповідальних за поселення, охорону будинку, закупівлю продуктів та необхідних речей, приготування їжі, прибирання, прання. На одній тільки кухні працювало 40 людей в три зміни, щоб годувати новоприбулих цілодобово. Необхідні продукти в церкві збирали своїми силами, постіль і матраци теж приносили з домівок, згодом допомогли місцеві підприємці.
Спочатку ідея приймати людей в домі молитви була не стільки для біженців, як для місцевих. В перші дні війни люди з сусідніх вулиць приходили просто в укриття, в підвальне приміщення церкви, щоб перечекати повітряну тривогу, бо вдома було небезпечно. А щоб зайняти себе корисною справою приходили ліпити вареники на кухні дому молитви.
«Війна нас дуже змінила. От, наприклад, рації на церкві… Їх тут ніколи не було. Але вони стали нам потрібні, щоб контактувати між собою, якщо обірветься зв’язок. Ми сформували запаси пального, води, їжі і були готові протримати людей в церкві у випадку, якщо зруйнуються комунікації», – каже Веніамін.
А вже за кілька днів Ковель зустрічав евакуаційні потяги, і кількість біженців невпинно зростала, а з тим і масштаб допомоги людям.
«Тоді в Ковель прибуло 700 дітей, і частину з них потрібно було прогодувати. Нам подзвонили і спитали, чи можемо забрати до себе 200 дітей, я відповів, що можемо і більше, якщо треба. Вийшло так, що частину дітей ми прийняли і ще допомогли з продуктами для ліцею №7, який так само годував цих дітей. І ось так зав’язалося у нас знайомство міською радою і освітянами, котрі працювали з біженцями. Думаю, якби не вони і не окремі заклади освіти, Ковель не прийняв би стільки евакуйованих людей», – пригадує Веніамін, як почали співпрацювати з міською радою.
Ділиться, що дивувався, як гарно і злагоджено спрацювали працівники освіти, які зустрічали евакуйованих. І радий, що всі бар’єри між громадою церкви та освітянами зникли, і зав’язалася тісна співпраця, особливо, коли школи були переповнені і потрібно було допомогти прийняти вимушених переселенців.
80 місць для ночівлі в церкві не вистачало для людей, що прибували сотнями, тому їх вирішили поселяли в сім’ях великої церковної громади – 570 осіб, не враховуючи дітей. Для того формували попередній список, хто і скільки людей може забрати до себе на ніч.
«Це велика перевага для тих, хто приїжджає. І для нас добре, щоб віряни наші не забували, що таке приймати в себе вдома людей», – зазначає Веніамін Дем’янюк.
Щодня регулярно 40 біженців приїжджали до церкви ще й своїм транспортом. Знаходили оголошення в інтернеті, дізнавались через знайомих або їхали по відгуках людей, які перед тим вже були в домі молитви. І примітно, що всі щиро дякували просто за те, що їх прийняли на ніч.
Зараз, після двох місяців волонтерства в режимі нон-стоп, громада церкви потроху повертається у звичне життя. Хто працював – виходить на роботу, а хтось просто відновлює сили після недоспаних ночей, проте, всі й далі активно займаються збором і доставкою гуманітарної допомоги для міст, що найбільше постраждали від війни, а також для військових. Вже відправляли підмогу в Харків, Запоріжжя та область. У зборі гуманітарної допомоги сприяють як місцеві жителі і підприємці, так і друзі з-за кордону.
Два тижні тому доставляли в звільнену Бучу – місто-герой і побратим Ковеля – вантаж з продуктами і речами першої необхідності. Все в Україну передав зі Швеції колишній швецький військовий, поляк за національністю. При церкві сформували близько 300 готових продуктових пакетів.
«Ми приїхали до бучанської міської ради, там якраз роздавали допомогу від держави. Люди побачили, що в нас вже сформовані продуктові торбинки і перейшли до нас. Все роздали швидко. А комусь і зовсім не вистачило», – розповідає Веніамін і разом з чоловіками церковної громади складає плани на наступні поїздки.
Він зазначає, що допомога людям – це його покликання зараз.
«В мене якось спитав хлопець-переселенець, який зараз зі мною працює зварювальником: «Волонтер – це ваша робота?» А волонтер – це не робота, це покликання. Довго на такій роботі не попрацюєш, бо коли зіткнешся з першими важкими моментами, просто здасишся. Ідея допомоги людям завжди була в церкві. Зовсім інше – коли ця ідея створена ситуацією, а люди не зовсім готові допомагати іншим. Але конфесійного забарвлення в справі милосердя не повинно бути», – розповів Веніамін Дем’янюк.
Юлія КРАВЧУК
