Латентна синекура, або як Андрій Миронюк зберігає рашистські окупаційні символи
-
-
>
-
>
-
>
5470
Зрадна зрада несеться над Ковелем! Гудуть інтернет-сторінки, сперечаються блогери, лупашать по клавіатурах боти. Наймолодший депутат Ковельради Андрійко Миронюк опублікував в інтернеті блог з голосним, кричущим, вражаючим його нестійку молоду психіку мудрованим заголовком: «Латентна дерусифікація, або Як міська влада зберігає більшовицьку спадщину». Скандал, інтриги, сенсації, розслідування! Що ж, давайте розбиратися.
На крайній сесії Ковельської міської ради Андрійко Миронюк подав депутатський запит до міського голови Ігоря Чайки, суть якого була у наступному: давайте, мовляв, проведемо громадські слухання щодо зміни святкування Дня міста Ковеля. Бо День міста був встановлений ще у радянські часи і припадає він на першу неділю липня. А 6 липня 1944 року радянські війська після важких п’ятимісячних боїв вибили німців з міста та встановили над ним свій повний контроль. Радянський окупант у Ковелі змінив німецького.
Дійсно, в реаліях незалежної України така дата як День міста викликає серйозні заперечення, особливо в умовах повномасштабної російської агресії проти України.
Але що ж відповіла міська влада на запит юного депутата? Невже стала на захист більшовицької спадщини, про що голослівно заявив у своєму блозі Андрійко?
І тут перша справжня сенсація. Ковельський міський голова Ігор Чайка у своїй відповіді на депутатський запит зазначив:
«...ми поділяємо Вашу пропозицію стосовно того, що визначення/зміну дати проведення святкування Дня міста має вирішувати громада шляхом проведення громадських слухань або місцевого референдуму.
Однак, зважаючи на введений в Україні воєнний стан та те, що багато ковельчан нині захищають країну на фронті в складі різних формувань Збройних сил України, вважаємо проведення громадських слухань/місцевого референдуму передчасним.
Актуалізувати озвучене Вами питання можна буде після завершення бойових дій та перемоги України в російсько-українській війні».
Тобто, міська влада не тільки не заперечила дискусію щодо зміни дати святкування Дня міста Ковеля, а висловила їй свою підтримку! Але зазначила, що зараз, в умовах війни, такі процеси починати не варто через низку причин (хоча би через відсутність у місті багатьох сотень ковельчан, які нині боронять Україну зі зброєю в руках, але які так само мають право взяти участь у громадських слуханнях з приводу цього питання, висловити свою думку. Проте зараз просто фізично не зможуть цього зробити).
Більше того, ще у минулому, 2021 році, році саме ковельський міський голова Ігор Чайка, розуміючи суперечливість нинішньої дати Дня міста Ковеля, ініціював опитування мешканців міста на тему: «Чи потрібно переносити дату святкування Дня міста Ковеля?» На вибір ковельчанам пропонувались п’ять знакових для міста дат: 24 грудня (день надання Ковелю Магдебурзького права), третя неділя вересня напередодні свята Воздвиження Хреста Господнього (історична традиція проведення середньовічних ярмарків у Ковелі), 4 листопада (День залізничника), нинішня дата святкування (6 липня), 23 січня (день пам`яті небесного покровителя Ковеля, священномученика Анатолія Ковельського).
Тоді, рік тому, переважна більшість мешканців міста, які взяли участь у голосуванні - 43%, висловились за збереження існуючої дати.
Так, нові реалії, в яких опинилась наша країна після віроломного російського нападу 24 лютого 2022 року, знову актуалізували питання максимального позбавлення від радянсько-російської окупаційної спадщини в усіх її проявах - пам’ятних датах, назвах вулиць, пам’ятниках тощо. Але ж ковельська міська влада і не заперечує цього! Просто закликає підійти зважено, спокійно, ґрунтовно до таких вагомих змін і провести їх не поспіхом під час війни, а в нормальних, мирних умовах після перемоги над росією.
Далі у своєму блозі наш юний «герой» визнає, більше того, гаряче підтримує позицію влади міста Ковеля щодо дерусифікації вулиць міста, схвально описуючи її як «повне очищення від будь-якої згадки про ворога та прибирання імперських маркерів».
Але далі молодість, гарячкуватість, брак життєвого досвіду, бажання миттєвої слави, перехідний вік з його різкими змінами емоційного стану беруть вгору – і Андрійка знову тягне «на зраду». Точніше (о, жах!) відразу на кілька зрад, в пошуку яких він демонструє негаразди з логічним мисленням та причинно-наслідковими зв’язками.
Нашого Малюка (так за очі називають Андрійка у міській раді за юнацьку гарячкуватість та ніжний юний вік, хоча, насправді, це здоровий, майже двометрового зросту парубок) дуже турбує старезний сірий пам`ятник у парку ім. Лесі Українки в центрі Ковеля.
«Поки на меморіалі Слави заклеюються радянські маркери – зірка, серп та молот, інші символи,- у той же самий час в центрі міста стоїть скульптура, яка не уособлює жодної мистецької цінності та поширювалась як символ дружби народів – «Три сестри - Україна-Росія-Білорусія», – торочить свої домисли на сторінках інтернету наш юний «герой».
Чому ж домисли, скажете ви? Бо ось яку характеристику дають цього пам’ятнику волинські фахівці-мистецтвознавці: «У архівах відомостей про автора, опис і назву пам`ятника, що знаходиться на території парку культури і відпочинку їм. Лесі Українки, немає. За свідченням місцевих старожилів паркова композиція стояла в середині 1960-х років і у народі отримала назву «Три сестри». До речі, на одязі жодної із скульптур немає традиційного національного орнаменту Білоруської РСР та сучасної Республіки Білорусь».
Тобто, бачимо, як і у випадку з датою святкування Дня міста Ковеля, Андрійко Миронюк (свідомо чи несвідомо) перекручує дійсність з ніг на голову, демонструє негаразди з логічним мисленням та причинно-наслідковими зв’язками, видає народну назву скульптурної композиції у парку за офіційну і вимагає знесення скульптури!
При цьому він чи то через незнання, чи свідомо не враховує два факти. По-перше, для знесення даного пам`ятника потрібні бюджетні гроші, декілька десятків тисяч гривень (робота будівельної техніки та працівників, транспортування скульптури з парку). Це чималі кошти сьогодні, зважаючи на війну та економічну кризу в Україні, падіння доходів місцевих бюджетів.
Та навіть якщо би такі вільні гроші були б у міському бюджеті, їх в умовах воєнного стану доцільніше використати на підтримку ковельчан, що боронять Україну на фронті та їх сімей, а не на демонтаж скульптури, на якій, до речі, немає жодних символів радянського тоталітаризму (зірки, комуністичних гасел, серпа і молото тощо).
Крім того, ковельська міська влада має наміри реконструкції парку ім. Лесі Українки, під час якої даний пам`ятник і буде демонтований. Але це буде зроблено після закінчення війни, спокійно, ґрунтовно, якісно, а не поспіхом на гарячкувату вимогу юного неврівноваженого депутата.
Але гнів Андрійка по відношенню до ковельської міської влади не обмежується звинуваченнями у гальмуванні декомунізації та збереженні тоталітарної спадщини. Наш юний «герой» розійшовся не на жарт і сипле докорами посадовцям міста, наче циган на базарі гаданнями.
* * *
Наступною величезною проблемою Ковеля (за версією Андрійка, звісно) є те що (о ні, тільки не це, о майн Гад!) «чималій кількості ковельчан колективний «Ігор Чайка» обмежив доступ до офіційної сторінки міського голови, людей заблокували лише за те, що у них є інакша думка та позиція».
Як після цього жити, запитаєте ви? А якщо серйозно, хотілося би почути від Андрійка Миронюка конкретний список людей, яких міська влада заблокувала у мережі Фейсбук. Бо якщо він має на увазі блокування кількох інтернет-ботів (неіснуючих, віртуальних персонажів, які реєструються для образ своїх опонентів) чи неадекватних користувачів Фейсбуку, які замість цивілізованої дискусії спілкуються нецензурною лексикою, не дотримуючись будь-яких правил спілкування, то таких «персонажів» заблокувала би будь-яка поважаюча себе людина.
Далі Андрійко Миронюк зовсім втрачає контроль над емоціями і видає на адресу ковельської влади наступне звинувачення: «Поки сесійні засідання міської ради нібито задля безпеки депутатів та чиновників проводять в закритому від громади режимі через ймовірну загрозу ракетного удару, у той же час ті самі чиновники організовують і проводять публічні заходи за участю дітей. Що, можливий ракетний приліт масові заходи омине?».
Як може будь-хто з вас переконатися, зайшовши на офіційний сайт Ковельської міської ради, всі рішення цього органу місцевого самоврядування є у відкритому доступі, включно із відеоархівами сесійних засідань ради. Єдине, що у зв’язку із війною і дотриманням елементарних заходів безпеки міська рада (як і інші органи влади в усій Україні) не веде прямих трансляцій своїх засідань.
А щодо масових заходів із дітьми (які проводяться, щоби маленькі ковельчани та гості міста хоч на трохи відволіклися від суворих реалій війни і поринули у безтурботне дитинство) варто завітати на особисту сторінку у Фейсбуці нашого «героя». І побачити там, що 1 червня цього року Андрійко проводив з нагоди Дня захисту дітей публічні масові заходи за участі діток у парках Ковеля і Луцька. Тоді пана Миронюка, очевидно, зовсім не турбувало те, що «можливий ракетний приліт масові заходи омине».
Як же так, Андрійку? Як кажуть в народі «Чуже бачиш під лісом, а свого не зауважуєш під носом?»
Нажаль, на реальних фактах ми переконуємось, що попри ніжний юний вік, Андрійко Миронюк є типовим українським політиком в найгіршому розумінні цього слова. Він постійно перекручує все з ніг на голову, простіше кажучи, бреше, маніпулює фактами, висуває голослівні, непідтверджені звинувачення, поширює неіснуючі «зради».
* * *
А ким є Андрійко у реальному, повсякденному житті? Тут, слід зауважити, йому пощастило. На відміну від переважної більшості молодих українців, які змушені спочатку багато і важко вчитися, а потім не менш важко працювати, щоби досягти чогось у житті, наш юний «орел» є типовим «мажором». Він народився у багатій, заможній, знаній родині.
Йому не потрібно напружуватись у навчанні чи роботі, адже зростав він у «золотій ванні» і далі в його житті, як кажуть в народі «все було схоплено, про все давно домовлено».
Його рідні дідусь і батько – серйозні бізнесмени (про їх бізнес ми поговоримо нижче).
У 2018 році наш «герой-мажор» закінчує школу №3 міста Ковеля, а далі в його офіційній біографії, написаній ним самим, три роки нічого не відбувається! Він ніде не вчиться, не працює. Як так може бути, запитаєте ви? Підказуємо, Андрійко – мажор, рідний тато якого, Валерій Миронюк, займається відновлювальною енергетикою у Карпатах та має кілька гідроелектростанцій (!!!), рідний дід Володимир Миронюк володіє великим автотранспортним підприємством. Ми поступово наближаємось до справжньої сенсації нашого невеличкого розслідування. Слідкуйте, як кажуть, за руками.
Ставши депутатом Ковельської міської ради у 2020 році, наступного, 2021 року, Андрійко був змушений, на виконання вимог чинного законодавства, подати декларацію про доходи. І тут виявились разючі невідповідності між його офіційною біографією (нагадую, написаною ним самим) і реальним станом речей.
Як ми пам’ятаємо, згідно з біографією, взагалі нічого не відбувалося протягом трьох років його життя (2018-2021 роки). Зміни сталися лише у 2021 році, коли у віці 21 року, згідно життєпису, Андрійко почав навчання на історичному факультеті Волинського національного університету ім. Лесі Українки (більшість його однолітків у такому віці вже закінчили 4 курс і мали ступінь бакалавра).
Також лише у 2021 році Миронюк, як вказано у біографії, розпочав трудову діяльність як підприємець. Але що ж ми бачимо натомість у декларації про доходи Андрійка за 2020 рік? Тут випливає перша невідповідність (насправді, відверта брехня Миронюка)! Він вказує своїм місцем роботи транспортне підприємство Товариство з додатковою відповідальністю «Ковельське АТП» і декларує річну зарплату тут у розмірі 201 529 грн, або майже 17 тисяч грн на місяць! Це досить велика як для Ковеля офіційна заробітна плата!
Згідно сайтів пошуків роботи work.ua та rabota.ua (які відображають реальну ситуацію на ринку праці), на таку місячну грошову винагороду у Ковелі можуть претендувати лише досвідчені керівники, майстри, бухгалтери, водії. До речі, за рівнем доходу за 2020 рік Андрійко випередив багатьох своїх старших і досвідченіших колег з депутатського корпусу, наприклад Олега Унігу, Жанну Яцук, Тетяну Середюк, Оксану Багнову та інших.
Яким же чином молодий (лише 20 років на той час), абсолютно недосвідчений (має за плечима тільки середню школу, не вміє навіть керувати автомобілем) Андрійко отримав таку «роботу мрії» в приватному автотранспортному підприємстві?
Відповідь на це дає перелік власників ТДВ «Ковельське АТП» серед яких ми несподівано зустрічаємо (увага, сенсація, барабанний дріб) таких собі Миронюка Володимира Панасовича та Миронюка Валерія Володимировича, які володіють загалом 52,21 % частки даного підприємства (тобто, являються його основними акціонерами) і є нікими іншими, як рідним дідусем і рідним батьком нашого героя!
І тут маємо пояснити першу частину заголовку цього розслідування. Отже, латентний, тобто таємний, прихований. Синеку́ра (від латинського sine cura animarum— без турботи про душу) у середньовіччі – доходна церковна посада, не пов'язана з певними обов'язками. Переносне значення – добре оплачувана посада, що не вимагає особливо напруженої роботи, значних зусиль попри видимість діяльності.
Іншими словами, наш сміливий юний блогер, молодий ковельський «орел» Андрійко Миронюк бреше своїм виборцям не лише в політиці, вигадуючи сенсаційні, абсолютно надумані «зради». Він обманює ковельчан і щодо своєї власної біографії, місця роботи та способу отримання доходів. Недарма у своєму офіційному життєписі Андрійко сором’язливо мовчить про ТДВ «Ковельське АТП» і про справжній документальний початок «трудової» діяльності у 2020 році.
Насправді, звісно, він жодного дня реально не працював на приватному підприємстві ТДВ «Ковельське АТП», оскільки не володіє для цього ніякими професійними навичками чи вміннями, не має профільної освіти чи бодай якогось трудового досвіду.
А його на цю фірму фіктивно «оформили» на роботу за вказівкою рідних діда і батька. Щоби Андрійко нібито десь працював і отримував заробітну плату, яку можна показувати в офіційній декларації для виправдання свого богемного, ситого, мажорного життя.
Ну і виборцям при нагоді можна вішати локшину на вуха, стверджуючи: «Я такий самий як і ви, працюю на роботі, важкою працею заробляю собі на життя». Тобто, здорового, майже двометрового, 22-х річного молодого хлопця повністю утримують батьки. А він насправді не ходить ні на яку роботу, цілими днями вештається містом, живе у власне задоволення і при цьому вправно зображує з себе нового, принципового політика, який суворо слідкує за діями влади, грізно її критикує та постійно повчає.
ТДВ «Ковельське АТП», яке належить дідові і батькові Андрійка Миронюка і де він, нібито працює, є автотранспортним підприємством, яке має у своєму розпорядженні 39 автобусів і здійснює пасажирські перевезення в Україні і за кордоном. В мережі інтернет є багато відгуків клієнтів цієї компанії про її роботу, зокрема, переважно такі:
Андрійко Миронюк зухвало, хамовито, самовпевнено критикує ковельську владу, повчає, як потрібно урядувати в місті. Натомість мав би спрямувати свою киплячу, бурхливу юнацьку енергію в покращення роботи підприємства своїх рідних діда та батька, де він також нібито працює, отримує чималу заробітну плату. Не навівши порядок у власній компанії, яка має один з найнижчих рейтингів серед пасажирів, Андрійко намагається дати поради, як жити, цілій Ковельській громаді.
Головна сенсація нашого розслідування наближається, будьмо уважні. Як відомо, 24 лютого росія напала на Україну, почалася війна, в якій росіяни вбили десятки тисяч громадян нашої країни, в тому числі дітей, жінок, осіб похилого віку, зруйнували тисячі населених пунктів, принесли смерть на нашу землю.
Головним символом російського вторгнення, новітнього російського фашизму стала латинська літера Z. Ось що про цей зловісний символ смерті говорить Вікіпедія: «Z Свастика — рашистський символ російського вторгнення до України 2022 року. Заборонений Верховною радою України як символіка військового вторгнення російського неонацистського тоталітарного режиму в Україну.
Газета «The Times» зазначає, що цей символ став вірусним у росії та серед її прибічників у світі. Критики російської влади символ «Z» неодноразово називали «новою свастикою».
Так ось, компанія діда і батька Андрійка Миронюка, в якій він теж працює, вже кілька років здійснює пасажирські перевезення під брендом Z-time! Їх смугасті автобуси з великою літерою Z на борту перевозять пасажирів дорогами України та Європи!
До речі, хочеться, щоби відповідні правоохоронні структури перевірили, чи немає тут якогось символізму і можливого зв’язку з путінською росією, з військовою агресією проти України?
Сам Андрійко кілька разів у березні розміщав на своїй сторінці у Фейсбуці заклики користуватись послугами Z-time! Особисто я неодноразово помічав у Ковелі і на дорогах Волині пасажирські автобуси з великою свастикою Z на борту у лютому, березні, квітні, травні цього року!
Досі при введенні в мережі інтернет в пошуку фірми ТДВ «Ковельське АТП» ви побачите в лапках її другу назву «Z-time», яка також дублюється у документах компанії ( наприклад, у стандартній угоді між перевізником і пасажиром).
Йде четвертий місяць кровопролитної війни, а приватна компанія родини Миронюків досі використовує в своїй господарській діяльності ненависну українцям, заборонену в багатьох цивілізованих країнах російську свастику!
Але тут ми не бачимо принципової позиції Андрійка Миронюка, його вибачень перед українцями, його ініціатив з позбавлення компанії своїх родичів символів новітнього фашизму!
Ні, він мовчить, нічого не робить і своєю несвідомою (а, може, цілком свідомою?) бездіяльністю зберігає рашистські окупаційні символи, носії яких щодня вбивають українців! Натомість наш «герой» продовжує народжувати брехливі сенсації, вигадані «зради» та імітувати боротьбу з дерусифікацією та декомунізацією у Ковелі. Якими і так займаються без його «допомоги» більш досвідчені, зрілі, грамотні люди.
Історія про Андрійка Миронюка – це історія про брехню, маніпуляції, вихваляння самого себе, старанне приховування «скелетів у шафі» своїх власних та своєї родини. Історія лицемірства та введення в оману виборців Ковеля.
Можливо, з нього і будуть колись люди, як кажуть в народі. Але для цього потрібно припинити мажорне життя «з подвійним дном» на утриманні в батьків, почати, нарешті, наполегливо вчитися, щоби здобути хоч якусь спеціальність.
А після цього піти на справжню роботу і чесною, наполегливою, багаторічною працею здобути життєвий досвід, місце в суспільстві та заслужити авторитет у людей.
Степан СОХАТИЙ
Коментарі