Шахер-махери самопроголошеного ковельського «мера», або нотатки міського божевільного

В сусідній Білорусі є самопроголошений президент Лукашенко. Славетне місто Ковель знаходиться неподалік від українсько-білоруського кордону, проте, схоже, білоруський вірус самозвеличення, вихваляння, політичної маячні, наділення себе неіснуючими посадами, титулами  докотився і сюди. В Ковелі вже кілька років як є самопроголошений (бо його ніхто не обирав, більше того, він сам нікуди не балотувався) «мер». Знайомтесь, широко відомий у вузьких колах «герой» нашого нового журналістського розслідування Володимир Косцьов‘ят. 

Володимир Косцьов‘ят

Вас без дозволу разом ще з кількома десятками осіб (серед яких Папа Римський, Патріарх Константинопольський, Голова ООН, президент всесвітньої ліги сексуальних реформ, Президент України, Генеральний прокурор, голова обласної  адміністрації, низка народних депутатів ) «позначили» під постом у Фейсбуці з маячливими тезами, голослівними звинуваченнями чи проханням скинути грошей на особисту банківську картку? До вас просто на вулиці раптово – підійшов маленький на зріст, похилого віку чоловік, який представився «народним мером Ковеля» та тикнув під ніс посвідчення з довгою, заплутаною назвою посади «голова експертної групи Громадської ради з проведення антикорупційних експертиз», настійливо запропонував сфотографуватись разом та, хитро посміхаючись, натякнув  надати йому матеріальну допомогу для боротьби з «ковельською гідрою»? Гортаючи під запашну каву стрічку Фейсбуку ви несподівано натрапили на пряму трансляцію, в якій крупним планом демонструються дві чималих купи людських фекалій поруч з приміщенням міської ради і чийсь підстаркуватий, скрипучий голос на задньому плані при цьому збуджено заявляє про корупцію в місті? Це фірмовий почерк роботи Володимира Кириловича Косцьов‘ята. Та звідки ж він взявся, з яких кущів, наче той Пилип з конопель, вистрибнув на простори ковельської політики?

Згідно біографії, написаної ним самим на сайті «Ковель media», Володимир Кирилович народився у 1959 році у віддалених  гірських районах Львівської області. Навчався лісівничій справі спочатку у технікумі, згодом у інституті. Потім деякий час працював майстром у різних лісокомбінатах, поки у 1984 році не опинився на Волині. У 1984-1995 роках пан Володимир працював на посаді майстра меблевого цеху «Ковельського меблевого комбінату», у 1998-2000 рр - начальника меблевого цеху цього ж підприємства, а також одночасно займав посаду Голови спостережної ради. У 2000-2004 роках він був в. о. директора ВАТ «Ковельський меблевий комбінат». Дуже дивно, зазначать уважні читачі. Як можна, наприклад, поєднувати посади начальника цеху та Голови спостережної ради компанії? Дві штатних одиниці, абсолютно відмінні за своїм функціоналом та рівнями відповідальності, компетенції?  Якщо начальник цеху відповідає безпосередньо за свою ділянку виробництва, то голова спостережної ради це, зазвичай, власник компанії, який шукає нові ринки та інвестиції для розвитку бізнесу, визначає стратегію розвитку на роки вперед. Наступний рядок в біографії пана Косцьов‘ята знову ж викликає подив. Він чотири роки (чотири!!!) був виконуючим обов`язки директора! Що таке приставка в. о.? Це означає, що людину ставлять на посаду тимчасово, на короткий період, на час, наприклад, відсутності з якоїсь поважної причини основного працівника. Або що молодого працівника підвищують, ставлять на нову, вищу посаду з формулюванням виконуючий обов`язки, щоби людина проявила себе, підтвердила можливість кар’єрного росту і отримала в нагороду через певний час повноцінну посаду без приставки в. о. Але ж у випадку Володимира Косцьов‘ята все не так, як у нормальних людей. Він дуже довгий період часу був в.о. директора та так і не отримав повноцінну посаду. Що це: професійна непридатність, недовіра з боку власників чи щось інше? І, до речі, який зараз стан ковельського меблевого комбінату? Скільки працівників там працює нині, які податки сплачується, куди постачається готова продукція? 

При виїзді з Ковеля на Брест, приблизно навпроти заправки «WOG», знаходиться колишня промислова зона в якій, на вулиці Кутузова, розташовувався колись Ковельський меблевий комбінат. Проте зараз там лише приватні житлові будинки, рештки будівель цехів, металобаза, склади, майстерні з ремонту двигунів. Куди ж подівся меблевий комбінат, на якому працювали аж сімсот (!!!) ковельчан, продукція якого поставлялась в усі куточки колишнього срср? Де зникло одне з найбільших підприємств міста (більше ковельчан свого часу працювало лише на заводі «Сільмаш» та на залізниці)? Мені вдалося поспілкуватися з кількома ветеранами зниклого підприємства, які розповіли його сумну історію дерибану, занепаду та розкрили, яку роль у цьому всьому відіграв Володимир Косцьов‘ят. 

Отже, у буремних 1990-х роках меблевий комбінат був за копійки приватизований іноземцями. Спочатку вони пробували підтримувати існуюче виробництво меблів. Проте руйнація колишніх економічних зв`язків внаслідок розпаду СРСР та утворення нових незалежних держав, катастрофічне безробіття і падіння доходів населення, ринкові ціни на енергоносії та чимало інших негативних факторів не сприяли успіху підприємства. Тоді нові власники вирішили заробити кошти,  ділячи і продаючи по частинах основні цінності комбінату: земельні ділянки, будівлі, устаткування. Як кажуть у народі, почався плановий «дерибан» великого підприємства. І тут на арену історії виходить наш «герой». Реальним власникам була потрібна підставна особа, яка нібито ухвалює ті чи інші рішення, щоби вони залишились у тіні. Як розповідають колишні працівники комбінату, Косцьов‘ят завжди був ласий до різних нагород (грамот, медалей), гучних посад та лестощів. На цьому і зіграли акціонери-іноземці, запропонувавши Володимиру Кириловичу спочатку поєднати посади начальника меблевого цеху та посаду Голови спостережної ради, а потім зробили його в. о. директора підприємства. Насправді він ні на що не впливав та нічого на підприємстві не вирішував, а просто слухняно підписував рішення, які йому «спускали з гори» власники. Почалися різкі скорочення трудового колективу, потім комбінат позбувся бази відпочинку на озері Пісочному, власної пожежної частини, далі почався поділ основної земельної ділянки, продаж цехів та обладнання. Підприємство певний час не сплачувало податки, через що податкова вирішила накласти арешт на залишки майна. Та оскільки до Косцьов‘ята постійно приходили працівники і вимагали погасити кількамісячну заборгованість із заробітної плати, він приймає рішення продати частину основного обладнання (!!!) підприємства (гідроприводи, насоси та інше майно) та розрахуватися із робітниками. Догосподарювався, як кажуть в народі, до ручки. Щоби віддати зарплату робітникам колись потужного підприємства, яке постачало меблі в країни колишнього срср та за кордон, знадобилось розпродувати його устаткування! Такого нахабства не стерпіли правоохоронні органи, які відкрили кримінальну справу проти інвестора, громадянина Німеччини Маріана Людвіга фон Хессена та в. о. директора комбінату В. Косцьов‘ята. Німецький інвестор завдяки посольству ФРН в Україні уникнув відповідальності і чкурнув за кордон, залишивши горе-директора самого відповідати за знищення підприємства. Після довгих судових баталій Косцьов‘ята суди виправдали (як і завдяки кому це сталося ми розповімо згодом). До речі, сам Володимир Кирилович, описуючи у своїх публікаціях ті давні події, з неймовірним пафосом стверджує буквально наступне: «Єдиний на всю Україну виправдальний вирок 28 січня 2005 року був винесений мені, Косцьов’яту Володимиру! Відстоювати права та інтереси простих людей навіть під загрозою тюрми – це завжди було в моїй крові.» ( сайт «Ковель media», 29 січня 2022 року). Проте, на Інтернет-сайті «Судова влада України» можна дізнатись, що за весь 2005 рік судами України було виправдано 578 осіб. І вперше ми бачимо, наскільки талановитим маніпулятором є пан Косьцов‘ят, як він з легкістю перевертає все з ніг на голову! Мовчить про банкрутство і знищення великого підприємства та свою роль у цьому. Натомість, зображує себе захисником простих людей, героєм, якого нібито єдиного на всю Україну (!!!) виправдали суди у 2005 році!

Підсумки першої частини нашого розслідування, на жаль, невтішні. Третє за величиною підприємство Ковеля, один з локомотивів його промислового виробництва, яке давало роботу понад семистам ковельчанам, будо цинічно, по шматках «роздерибанене» недоброчесними  власниками за мовчазної згоди В. Коцьов‘ята. Фактично Володимир Кирилович у всій цій історії став, як кажуть в народі, «піджаком», фіктивною, підставною особою, за спиною якого справжні «господарі життя» заробляли мільйони. Тому він і був довгий час лише «в. о. директора», якого власникам набагато легше було звільнити з роботи в разі потреби, ніж повноцінного керівника підприємства! А загалом наш «герой» дуже нагадує «зіц-голову Фунта» з безсмертного шедевру Ільфа і Петрова «Золоте теля»: Слухайте, вам потрібен голова? Офіційний. Керівник установи.

Я сам голова. Ви збираєтесь сидіти самі? Так би відразу і сказали. Навіщо Ви мене водите навколо дві години?! Я - Фунт! Я все життя сидів за інших, така моя професія - страждати за інших. Так Ви підставна особа? Так, я зіц-голова Фунт! Я сидів при Олександрі II, Олександрі III, при Миколі II, при Керенському я теж сидів. При військовому комунізмі я не сидів, не було роботи. Зате як я сидів при НЕПі!».

Зумівши уникнути відповідальності за «дерибан» і знищення Ковельського меблевого комбінату, у 2005-2006 роках Володимир Косцьов‘ят стає директором такого собі малого приватного підприємства «Далас», видами діяльності якого були: лісопильне та стругальне виробництво, діяльність автомобільного вантажного транспорту, оптова торгівля будівельними матеріалами та деревиною. За дивним, але не випадковим збігом обставин, адреса місцезнаходження цього підприємства повністю співпадає з місцем розташування колишнього ковельського меблевого комбінату: Ковель, вулиця Кутузова, 11. Тобто, на залишках колишнього розікраденого і «прихватизованого» потужного державного  підприємства спритний ділок Каліщук Микола заснував тепер вже приватну компанію, а функцію «зіц-голови Фунта», тобто фіктивного директора, за старою доброю звичкою погодився виконати Володимир Кирилович Косцьов‘ят.

Пропрацювавши лише рік підставним директором малого підприємства, Володимир Кирилович сходить, ні, злітає наче птах, на наступний щабель своєї кар’єри і стає на цілих 11 років (2007-2018 рр.) ні більше не менше як цілим директором благодійного фонду «Ізіда!» Але не смійтесь і не дивуйтесь, проте адреса цього благодійного фонду: Ковель, вулиця Кутузова, 12! Ніби медом намазано Володимиру Косцьов’яту на вулиці Кутузова: вже втретє змінює роботу, але всі його місця праці, за дивним збігом обставин, знаходяться поруч, на тій самій вулиці! А точніше на території, де колись розташовувався ковельський меблевий комбінат та поруч із попередньою роботою пана Косцьов’ята – МП «Далас». Завісу таємниці відкриває нам особа керівниці фонду – Демчук Ніни Іванівни. Демчук Ніна – адвокатеса, котра юридично допомогла по частинах розпродати підприємство Ковельський меблевий комбінат інвестору, німцю Людвігу фон Хесену при мовчазній згоді підставного в. о. директора Володимира Косцьов’ята! Саме Ніна Демчук, вже в ролі захисниці, всіляко відстоювала у судах Володимира Кириловича, коли держава намагалась притягнути його до відповідальності за махінації з обладнанням мебельного комбінату. Широкі зв’язки адвокатеси пані Демчук серед суддів міста Ковеля, іі чималі матеріальні статки підказують, як нашому «герою» вдалося вийти «сухим з води» у судах за розвал меблевого комбінату у 2004-2005 роках. 

А що ж благодійний фонд «Ізіда»? Кому він допоміг, кого підтримав, надихнув, можливо, захистив від свавілля? У засобах масової інформації та на Фейсбук сторінці мега активного громадського діяча Володимира Косцьов’ята ви не знайдете жодної інформації, жодної світлини чи репортажу з акцій цієї благодійної організації. Немає і звітів щодо зібраних і пожертвуваних коштів фонду, які слугували би підтвердженням його доброчинності, прозорості, відповідальності перед суспільством і реальної діяльності. Натомість з блогу громадської активістки, голови ГО «Волинські правозахисники», ковельчанки Галини Артюшенко дізнаємось, чим насправді займався БФ «Ізіда»: 

«Станом на 07.03.2012 року діяльність цього «благодійного фонду» не підтверджена в Єдиному державному реєстрі з грудня місяця 2009 року, хоча насправді, фонд заснований адвокатом Демчук Н. В. ще в 2005 році. Відомості про вид установчих документів та осіб які мають право вчиняти юридичні дії, в тому числі підписувати договори (наприклад, про Косцьов’ята В. К., як директора фонду») відсутні. 

Розмір статутного фонду – 0,00 грн., місцезнаходження – м. Ковель, вул Кутузова, 12, хоча адресу фонд  змінював (примусово!) разів з 5 і вже декілька років величезна вивіска: «Благодійний фонд «Ізіда», АДВОКАТИ,  Бульвар Л. Українки, 11, 2 поверх», вісить на центральному вході цього будинку. 

За цією ж адресою за підписом Косцьов’ята В. К. укладений договір про оренду приміщення з оплатою більше тисячі гривень в місяць з одним із ТзОВ. Однак, відповідно до договору, орендну плату за приміщення, платити не бажає ні Демчук Н. В., ні Косцьов’ят В. К., бо договір цей є черговою їхньою аферою – Костьовят В. К. не директор, а Демчук Н. В. договір не підписувала. У справі є  від Демчук Н. В. окозамилювальна довіреність, відповідно до якої, допоки була підтверджена відомість про юридичну особу (до 2009р.) – Косцьов’ят В. К. мав право займатись господарською діяльністю фонду, але ні в якому разі не бухгалтерською! Цікаво, чи думав Косцьов’ят В. К. платити за оренду приміщення, коли у касі фонду порожньо, та й сума пенсії у нього, мабуть нижча орендної плати! Тому й договір було  продумано і складено односторонньо і з явною вигодою для себе, бо пункту, який би надавав право розірвати договір в односторонньому порядку за неуплату оренди приміщення – відсутній. Люди вірили і адвокату і благодійнику, а тому не звернули увагу що написано в договорі, не перевірили чи є правоустановчі документи Благодійного фонду, чи має право Косцьов’ят В. К. підписувати даний договір.

А орендоване приміщення окупували самі «вершки» ковельського «аферного бізнесу» для надання адвокатських послуг громадянам, про що свідчить ще одна вивіска над самим входом в приміщення «цілодобова швидка юридична допомога «МАГНОЛІЯ -ТВ» тел. 221 – для водіїв. АДВОКАТИ 050-182222-09». 

Від «благодійності» цих осіб, нерідко у коридорі біля дверей «благодійників» плачуть обдурені клієнти.  

А законоcлухняні громадяни, власники приміщення ТзОВ, змушені ходити до міліції, прокуратури, правозахисної організації, щоб допомогли їм позбутися від аферистів-благодійників. Самостійно виселяти із свого власного приміщення  люди бояться, бо вже раз попробували виселяти, то Косцьов’ят В. К. написав в міліцію заяву що з кабінету було викрадено комп’ютер, тобто зробив завідомо неправдивий донос про вчинення злочину.

Косцьов’ят В.К. продовжує по всіх установах трясти посвідченням директора Благодійного фонду «Ізіда», не платить за оренду та не звільняє приміщення і не задумується що людські сльози не вода... 

Адвокат Демчук Н. В. з своїми помічниками, (вибачте, згідно вивіски – з адвокатами) а їх щонайменше ще з п’ятеро, ну наприклад: Якимович А. А., Курята М. М., Силюк М.В. і т. д. також ...надають адвокатські послуги у цьому ж, арендованому під Благодійний фонд приміщенні. Договору оренди приміщення з ТзОВ для здійснення адвокатської діяльності не має, тобто і підстава для оплати за приміщення відсутня.  

Наразі прокуратурою скасована постанова Ковельського МВ про відмову в порушенні кримінальної справи і  проводиться ретельна перевірка діяльності Благодійного фонду «Ізіда».

Коментарі, як кажуть, зайві. Чергова ковельська афера, гучні гасла про благодійність, допомогу, за якими насправді стоять обдурені люди, нечесним шляхом зароблені гроші. І знову тут фігурує у негативному світлі наш «герой» - підставний директор благодійного фонду Косцьов‘ят Володимир Кирилович. Додаткову характеристику адвокатесі Ніні Демчук та її давньому колезі по всіляких шахер-махерах дають клієнти цієї юристки прямо на сторінці з рекламою юридичних послуг пані Ніни: «Щодо цієї особи припинялась ліцензія адвоката. Отримавши попередню оплату, часто ДІЄ проти клієнтів, у звязку з чим направлялися скарги в ГУ НПУ та Прокурору. В Інших випадках зволікає з вирішення справ, ігноруючи судові засідання, до закінчення коштів у клієнта! Кілька разів Демчук Н.В. намагалася заволодіти майном клієнтів. Останнім часом використовуючи скасовану довіреність, намагалася заволодіти нерухомістю клієнтів. У помічниках тримає нефахового юриста (всупереч закону про адвокатуру) Косцьовята Володимира Кириловича, проти якого порушувалась Кримінальна справа за розкрадання Ковельського ДОКу. Зарплату Косцьовяту В.К. платить у Конверті, ухиляючись від податків.

Загальне враження: З цієї причини, небезпечна. НЕ РЕКОМЕНДУЮ, якщо немає зайвих грошей на вітер!!!».

У 2013-21014 роках пан Володимир бере участь у подіях на Майдані Незалежності. Правда, за спогадами свідків тих подій, ця участь виявились недовгою. Далі емоційна, відверта пряма мова колишнього побратима нашого «героя»: «Хитрожопий Косцьов‘ят! З Майдану пам’ятаю його понти! Знаю, як він «селфі» робив і вино надурняк жлуктив, а як внюхав, що битимуть, дременув!».

У 2015 році Володимиру Косцьовяту підфартило. Йому вдалося, вдаючи з себе чесну, принципову людину, захисника простих людей, увійти в довіру до керівництва партії «УКРОП» в Ковелі, потрапити до виборчих списків та стати депутатом Ковельської міської ради. З того часу він сам оголошує себе головним антикорупціонером, «народним мером Ковеля» та починає на кожному кутку при нагоді і без кричати про страшну корупцію, про так звану «ковельську гідру». Хоча по суті, пан Косцьов’ят є членом «деревообробної ковельської гідри», яка знищила місцевий меблевий комбінат. Не зрослось, як кажуть в народі, у нашого «героя» і з декларацією отриманих доходів. Адже в цивілізованому світі справжній антикорупціонер це особа з бездоганною репутацією, яка звітує за кожну чесну зароблену копійку, є абсолютно відкритою. Тільки авторитетна, чесна перед суспільством людина має моральне право публічно боротися з корупцією. Натомість попередній життєвий шлях пана Косцьов’ята – суцільна корупція, дерибан, тіньові схеми, приховування власних доходів. Ось що писали про новоспеченого депутата ковельські ЗМІ: «Депутат Косцьов'ят Володимир Кирилович відомий у Ковелі, як активний правозахисник. Згідно поданої Володимиром Кириловичем декларації, у 2015-му році власних доходів він не мав, а прожив рік за рахунок 1500 гривень члена сім'ї декларанта – сина, з яким проживає у спільній квартирі. Можна сказати, що він «піднявся», бо балотуючись у депутати міської ради за 2014-й рік подав декларацію, де у нього з сином – «по нулях». Наочний приклад для усіх пенсіонерів міста, як можна вирішувати питання сплати компослуг за квартиру – чесно і законно. При цьому, також керує благодійним фондом «Ізіда». Ми не податкова, тому не будемо надто прискипливо ставитись до «тіньового» доходу окремих депутатів, наявність якого не може викликати сумніву. Прикро інше – це аж ніяк не є окрасою обранців Ковельської громади. 

І такі депутати будуть вчити ціле місто, як треба працювати ЧЕСНО». 

До речі, звіту перед громадськістю про власні доходи за 2016-2021 роки ви не знайдете ні у ЗМІ, ні на особистій сторінці «антикорупціонера» Володимира Кириловича у Фейсбуці. Зате з цієї сторінки нашого «героя» в соцмережі можна дізнатися багато цікавого і несподіваного про його спосіб життя. Він постійно харчується у найдорожчій мережі  ресторанів міста «Classic» та називає їх своїми улюбленими закладами. 

Він стильно і модно одягається, використовує декілька мобільних телефонів, має зброю (пістолет і мисливську рушницю, з якими із задоволенням позує для світлин), роздає солодощі перехожим в центрі Ковеля на власний День народження! Він навіть має свій власний офіс, в який час від часу запрошує гостей! При цьому всьому пан Косцьов’ят зворушливо пише на своїй сторінці у дописі від 10 серпня 2020 року, що він, мовляв, «...думає, де то взяти хліб насущний. Пенсія мала, ...за чесність і принциповість треба платити бідністю». Але не такий простий Володимир Кирилович, як здається. Використовуючи імідж «незламного борця з корупцією» він не соромиться неодноразово оголошувати на своїй сторінці збір коштів ковельчан «на антикорупційну діяльність» на власну банківську картку (наприклад, 3 лютого 2020 року, 5 серпня 2021 року). 

Особливо оригінальну схему наш «герой» придумав у січні 2020 року, коли оголосив збір коштів ковельчан (звісно ж на свою картку) для квитка тодішньому міському голові Олегові Кіндеру «в один кінець». І звичайно, що Володимир Кирилович скромно «забув» прозвітувати про всі акції з публічного залучення коштів громадян  на свої «антикорупційні акції», а по факту – шахрайські оборудки. Ласий до грошей та схем пан Володимир намагався також у лютому-березні 2020 року стати касиром у касі благодійних внесків Ковельського МТМО, але був посланий керівництвом лікарні туди, куди пішов нещодавно «рускій воєнний карабль». 

У 2020 році вдача, здається, відвернулась від Володимира Косцьов’ята, адже його, людину зі скандальною репутацією, не захотіла брати до своїх лав жодна політична партія і Володимир Кирилович перестав бути депутатом міської ради. Проте він не розгубився і у наступному, 2021 році, взяв реванш. Під час формування влітку 2021 року громадської ради при Ковельському міському голові пан Володимир вчинив скандал, сам висунув свою кандидатуру на голову громадської ради, потім відмовився звітувати перед присутніми ковельчанам про діяльність благодійного фонду «Ізіда» і врешті зумів таки пролізти рядовим членом у цей дорадчий орган. 

Проте посади звичайного члена громради пану Володимиру здалося для його титанічної постаті замало, і він, як не раз уже робив у житті, проголосив себе не більше не менше «головою експертної групи Громадської ради з проведення антикорупційних експертиз»! Щоправда, коли 27 травня цього року так званий «голова експертної групи» завітав на сесію міської ради і намагався обґрунтувати свій негативний експертний висновок відносно одного з проектів рішень, він не зміг відповісти на жодне запитання депутатів Ковельради: 

• Хто ще, окрім пана Косцьов’ята, входить до складу так званої антикорупційної групи?

• В чому конкретно містяться корупційні ризики проекту рішення «Про затвердження комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Ковель»?

До речі, багато ковельчан, журналістів, політиків міста звертають увагу на те, що коли пан Косцьов’ят записує якусь складну, довгу промову у Фейсбуці, він ледь читає іі з листочка, як пізній Брежнєв свої доповіді. Натомість він часом  публікує серйозні, довгі нариси у ЗМІ. І тут ми відкриємо ще одну таємницю старого пройдисвіта. За своєю давньою професійною звичкою він знову став «піджаком», підставною особою для місцевого експолітика, (депутата трьох скликань Ковельради, екскеруючого справами виконкому), блогера, одного з авторів інтернет-видання «Ковель media» Сергія Товкача. Так вони і працюють у парі: Товкач пише крикливі, «сенсаційні», висмоктані з пальця тексти і статті, Косцьов’ят їх озвучує ніби від свого імені. Косцьов’ят веде у Фейсбуці пряму трансляцію сесій міської ради, а Товкач під його іменем паралельно пише коментарі. 

То хто ж ви, насправді, пане Косцьов’ят? Підставна особа, «зіц-голова Фунт», використовуючи якого справжні «господарі життя» розвалили, розікрали Ковельський меблевий комбінат, обдурили людей у благодійному фонді «Ізіда» або розмістили брехливі, наклепницькі статті та шпальтах  «Ковель media» та інших видань? Ви мисливець чи жертва? Насправді, на мою думку, все складніше. І сумніше водночас. Ось як описує феномен таких людей, як пан Косцьов’ят, інтернет-видання «kurs.if.ua» у дослідженні журналістки Олени Бучик: «В кожному місті є особлива категорія жителів – «міські божевільні». Над ними сміються, їх інколи побоюються, але такі особи – то незмінна частина фольклору. Серед них є хитруни, які просто «грають вар’ята», а є й справді нещасні люди з серйозними психічними проблемами. Судячи з газетних повідомлень, у нашому місті не бракувало ні тих, ні інших».

Інтернет-видання «zaxid.net» у статті журналіста Назара Кіся «Подякуймо Стахіву» також торкається даної складної проблематики: « А ще – це стравний клапан. Емоційна розрядка під час війни, кризи на кордонах ЄС, скандалів у владі і можливої великої війни. «Міські божевільні» в часи Інтернету взагалі отримали більше можливостей. Аудиторія більша, а шансів отримати по загривку за невдалі виступи – мінімум. Головне не «зариватися». 

Можливо, правий був колишній міський голова Ковеля Олег Кіндер та депутати міської ради попереднього скликання, коли у грудні 2019 року хотіли відравити Володимира Косцьов’ята на медичне обстеження? Зрештою, хочеться побажати Володимиру Кириловичу спокійної, гідної старості в колі родини. Але для цього потрібно перестати називати самого себе мером Ковеля, головним антикорупціонером, вигадувати неіснуючі сенсації, скандалити із людьми, відкласти подалі мобільний телефон і закрити непотрібну сторінку у соцмережах. І побільше проводити часу на свіжому повітрі з улюбленим онуком.

Степан СОХАТИЙ