Вишивка — це не кітч, не бандерівщина і не націоналізм

Оксана Тарнавська вишиває у вільний від роботи та домашніх справ час. Іноді створює вишивки на замовлення, але не збирається перетворювати це на основну роботу, бо хоче керуватися своїм смаком, а не лише побажаннями клієнтів. «Творчість повинна подобатися творцю», — вважає Оксана. Ми поговорили з жінкою про її захоплення та про місце вишивки у житті сучасної людини.   

— Оксано, розкажи, будь ласка, як у твоєму житті з’явилася вишивка? 

— Вперше я спробувала вишивати, коли вчилася в школі, але тоді якось не склалося. Вже пізніше захотілося зайняти чимось руки під час декрету. Я загалом творча людина, закінчила художню школу. Тож почала згадувати ще й вишивання. Спочатку пробувала по схемах, малювала олівцем на вишивальній тканині, вишивала картину, копіювала фотографії, потім почала виставляти свої роботи на сайті Juramax, де майстри виставляють свої авторські твори. Крім цього, розміщувала фото робіт на фейсбуку і з часом у мене почали замовляти вишивки, рушники, елементи декору. Зараз це перетворилося на хобі, яке приносить додатковий дохід.

— Ти вчиш свою дочку вишивати?

— Моя дитина пробувала і знайома з різними техніками вишивання, але їй ще важкувато — замаленька. 

— Чи відволікає тебе процес вишивки від стресу, негативних думок? Чи нагадує він медитацію?

— Багато моїх знайомих використовують вишивання для боротьби зі стресом. Мені ж більше допомагає спорт. Вишивання  як спосіб медитації? Можливо. Коли вишиваю, стібок за стібком впорядковуються думки і я більше зосереджуюсь на розв’язанні різних життєвих ситуацій.

— Чи ставляться зараз до вишивки як до оберегу, до прикладу, весільного?

— Таке ставлення є, але воно поступово відходить. Раніше наречена сама вишивала рушник на весілля, закладала в цей витвір свої думки про щасливе сімейне життя. Сьогодні молодь лінується вишивати і  замовляє у майстринь. Коли я вишиваю для когось рушник на весілля, то підходжу до цього тільки зі світлими думками, дотримуюсь правил, не працюю на великі свята. Тим паче, коли вишиваю ікони бісером на подарунки. Переконана, що є сила думки і сила віри. Хоч я і не знаю замовників, але вірю, що в них усе буде добре.

— Як тобі вдається поєднувати роботу, хобі і виховання дітей?

— Людина завжди знайде час на справи, які щиро хоче робити. Для себе я вишивала сорочку майже рік, але нічого, потихеньку, по стібку і вишила. 

— Ти закінчила факультет менеджменту і програмування.  Економічна професія допомагає у творчості?

— Так. Щоб вишивка добре виходила, щоб не дратуватися, коли щось не вдається, потрібно розуміти принцип роботи, як із комп’ютерною програмою. А знання менеджменту  допомагають в управлінні часом. Тому я і вмію знаходити час на хобі.

Читайте також: Весна буде пізньою. «Околопоет» Ніколассон впускає у своє життя

— Чи можна назвати вишивання способом самовираження?

— Однозначно. Як, напевно, і будь-який вид мистецтва. Мене надихає українська автентика. Нещодавно я ще й зацікавилася  графікою, роботою з тушшю, хочу спробувати малювати на полотні.

— Соціальні мережі, гаджети не відволікають?

— Нові цифрові можливості допомагають. Раніше були тільки  паперові схеми, а зараз я можу взяти електронну схему з елементами різних вишивок. Вони практичніші у використанні, адже їх можна збільшити, перенести, можна вирізати елементи, які цікавлять, навіть на телефоні. Це займає секунди, не потрібно накопичувати купи листків схем. Є спеціальні програми для професіоналів, де можна розбивати фотографію на вишивку. Наприклад, сфотографувати квітку у саду, оцифрувати її, вибрати багато відтінків, самостійно їх коригувати. Я працювала з такими програмами, це для мене не складно.

Читайте також: Симфонія стін: Волинська філармонія 80 років дає концерти без власного залу

— Зараз вишивання є твоїм хобі. Чи може воно з часом стати твоїм основним способом заробітку?

— Я маю постійну роботу, давно займаюся продажами. З досвіду знаю, що цікавих замовлень вишивки може бути одне на кілька років. А загалом замовлення може бути одне десь на пів року. Якось я співпрацювала з одним ательє, але це вже було  не самовираженням, а суцільною комерцією. Бо тобі кажуть: щоб це добре продалося, потрібно зробити саме так, як хоче клієнт. Ти дивишся на це, тобі не подобається, ріже око, але ти мусиш робити. Це було неприємно. Бо до мене здебільшого звертаються люди, які довіряють моїй думці. Творчість повинна подобатися творцю. 

— Як карантин вплинув на тебе і на твою творчість? 

— Карантин  дав мені більше часу на вишивання. Саме під час локдауну я отримала дуже цікаве замовлення — зробити вишиванки для близнюків на їхній перший День народження. Мені потрібно було придумати і дизайн сорочки, і дизайн вишивки із сакральним змістом. В них була однакова колористика, традиційні символи здоров’я, краси, життя, і ще я додала символи мужності. Було цікаво працювати з таким  приємним творчим замовленням. На роботу в мене пішло два тижні, хоча у звичайному режимі, не в карантинному, це би тривало довше. Раніше у мене бували замовлення з-за кордону, але через карантин їх поменшало. Бувало, що купували предмети інтер’єру, картини, багато пейзажів. Здебільшого на подарунки для делегацій з університетів, для виставок, на згадку про Україну.

— А чи можна вишивкою декорувати захисні маски?

— Як варіант, але маска ж не завжди аксесуар. Ручна вишивка дуже тендітна і буде зазнавати пошкоджень під час прання та носіння. Але такі ідеї є, нещодавно зверталася людина, яка хотіла скопіювати дизайн маски з інтернету.

— Як ще можна застосовувати вишивку?

— Вишивкою можна декорувати звичайну сорочку чи тільки комір. Сумочки, аксесуари різні. Вишивка — це не кітч, не бандерівщина і не націоналізм. Це — культура.

— Які в тебе плани на майбутнє? Чи хотіла б переїхати в іншу країну, де більше цінують ручну роботу?

— Я люблю подорожувати Україною з дітьми, планую нові спільні подорожі. За кордон? Хіба щось побачити, почерпнути і повернутися, адже я люблю Україну і своє рідне місто Ковель.  Напевно, в мене дуже сильне коріння і щось змушує вертатися додому. Навряд чи в мене б вийшло переїхати кудись назавжди. 

Читайте також: Восьмеро сучасних митців, якими пишається Ковель

— В твоєму акаунті Pinterest я побачила слоган «Вишивка — це модно». Дуже хочеться вірити, що наша культура і наші традиції стануть трендом і мейнстримом.

— Було б добре щоб приводом для популяризації вишиванок були не трагічні сторінки нашої історії, а щире бажання зберегти українські цінності. Сьогодні вишивку демонструють на показах моди. Хоч вона там і стилізована, але це вже прогрес. Є речі в українській культурі, які потрібно продовжувати і не забувати. Мені здається, я це роблю. Я намагаюсь переконати людину, яка вважає, що у вишиванці вона виглядатиме не дуже сучасно, що все можна підібрати індивідуально. Буде гарно, органічно і цікаво. Вважаю, що роблю свій маленький вклад у повсякденну моду.

Марина НАУМЧИК 

Фото з особистого архіву Оксани Тарнавської

Матеріал підготували у рамках «Школи культурної журналістики», яку підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.